Українські народні казки

Калина й горобина

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно-давно то було. Жила бідна вдова із донькою. Убого жили, не мали достатку ні в чому: ні крихти хліба, ні крупини лишньої не було. Чого було у них вдосталь, так це любові до всього, що їх оточувало, хай то були дерева, рослини, тварини.

Та найбільше дівчина турбувалась про птахів. їх вона любила понад усе, проводжала у вирій і нетерпляче чекала пташиного повернення. Вірила, що птахи — це вісники Божі, і завжди лишала пташечкам крихітку хліба, а чи насінину. А птахи як віддячували їй! Дерева в їхньому садочку завжди гнулися від плодів, бо гусінь там не водилася, на городі не толочили жито, не видзьобували соняхи.

Та заздрісники є всюди. Незлюбила дівчину зла відьма. Їй ніколи не вдавалося принадити птахів, щоб так вірно служили. Її всі обходили десятою дорогою. Ось вона й надумала, аби за допомогою дівчини заволодіти пташиним царством і мандрувати з ними до вирію, а потім вертати назад і з новими силами чинити недобре. Але дівчина зрозуміла хитрі і підступні наміри злюки і не пожертвувала пташиною любов’ю.

Розгнівалась, ой як розгнівалась відьма! Вона кричала, тупотіла ногами, махала своїм ціпком, та дівчину це не злякало. І тоді відьма вирішила перетворити її на дерево: ось, мовляв, тобі, не матимеш рук — не годуватимеш птахів, тоді вони й прилетять до старої відьмарки.

Надумала, так і. зробила. Згорювалась дівчина, дивилася листочками на білий світ, ладна була б усе зробити для птахів, які бідували без неї. Горе їм усім було, коли наступила сувора зима. Сніги накрили всі кущі, морози теж страху доброго нагнали. Несила їй було дивитись на бідування маленьких птахів, і тоді дівчина попросила Бога, щоб її сльози він перетворив на ягоди, щоб пташечки могли дзьобати їх такої суворої зими.

І сталося диво — дерево зарясніло червоними плодами, птахи мали вдосталь їжі. Але ягоди були гіркуваті, то гіркі сльози дівчини, яка врятувала від голодної смерті птаство, але не вберегла себе. Стала дівчина горобиною. А матуся її, втративши єдину доньку, свою відраду і помічницю, попросила і собі у Бога благословення стати деревом.

З Божого благословення затріпотіла жінка листям, зарясніла червоними ягодами. Так мати стала калиною, в якої ягоди також гірчать.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

45. Калина й горобина. Записано від Дудки Онисії Павлівни (1912) 2008 року.