Українські народні казки

Ковалівський місток
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись в нашому селі проживала сім’я Ковалів. Звідки вона з’явилася і чого опинилася тут, саме нашій місцевості, не знав ніхто. Родина поселилася на окраїні села в запущеній хаті, біля забутої всіма кузні.

Та через деякий час цього двору було не впізнати. Старий Коваль виявився справжнім майстром у ковальській справі. Звістка ця поширилася дуже швидко і в навколишніх селах. Двері його кузні не зачинялися ні вдень, ні вночі. З селянами швидко знайшов спільну мову. Тому коня підкує, тому плуга чи борону полагодить, іншому з возом допоможе.

В сім’ї Ковалів підростала донька Оксана. Як сонечко ясне, була вона гарна. Батьки в ній душі не чули, дякували Богу, що на старість буде кому їх доглянути. Багато сільських парубків задивлялися на неї, але дівчина виросла гордою і неприступною, нікого не помічала і нікого не хотіла бачити.

Коли сільська молодь збиралася на гуляння, то Оксана завжди була чимось зайнята. Батьки вже стали турбуватися, що їх дочка залишиться в дівках, але дівчина на це тільки обмахувалась, мовляв, не прийшла ще пора.

Одного літнього вечора перед Святою Трійцею звуть Оксану подружки на вулицю погуляти. Дівчина, як і завжди, відмовилась, та коли дівчата вийшли з двору, вона майнула на леваду, де на березі було її улюблене місце біля води. Усівшись на березі, дівчина задивилась у воду. Річка була повноводою і глибокою, а вода-темна та стрімка.

Раптом на середині річки вода закрутилася, завирувала і якась таємна сила потягнула дівчину у воду. Оксана довго пручалася, старалася вибратися з води, але її все далі і далі відносило від берега. Хотіла закричати, але голосу не було, якась невидима сила зімкнула її уста. Тільки на середині річки дівчина з відчаєм заволала про допомогу, але почала тонути, перелякано закрутившись у коловороті.

Той страшний крик доньки почула мати і прожогом кинулась на допомогу. Та було вже пізно, дівчина зникла під водою. Мати, недовго думаючи, кинулась у воду, але врятувати доньки вже не змогла, бо та ж невидима сила потягла під воду і її.

Про цю страшну подію довго не могли забути в селі. Селяни боялися навіть підходити до того місця, де загинули мати й дочка. Один лише старий Коваль, нічого не боячись, мовчки сідав на березі і сумно дивився на воду. Ковальське ремесло облишив, хазяйство занепало. Одна тільки й розрада була, що вештатись по леваді.

Десь через рік, сидячи на березі, він раптом побачив, що з води виглядає дівоче обличчя. Придивився, а то його донька. Дівчина весело подивилась на батька і почала звати його до себе. Старий, нічого не тямлячи, схопився на ноги і кинувся у воду. Раптом по річці прокотилося голосне ридання. То плакала дівчина-русалка. Та цього плачу батько вже не чув.

Ще довго цей випадок наводив страх на селян. Вони обминали те страшне місце десятою дорогою.

Рівно через рік на Зелену Неділю, як говорять в народі, пізно ввечері люди почули дивні звуки від річки. Коли прислухались, то почули дівоче ридання. Дівчата впізнали цей голос, це плакала їх подружка Оксана.

З того часу селяни стали зустрічати на березі дивну дівчину з риб’ячим хвостом замість ніг. Різні слухи ходили по селі, наводячи страх.

Багато років пролетіло з того часу, страшна історія призабулася, річка обміліла. А на місці, де потонули Ковалі, люди змайстрували місток, який з’єднав обидва береги. З того часу стали називати цей місток Ковалівським.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
57. Ковалівський місток. Записано в Русалівці Маньківського району від Таранущенко Марії Іванівни (1920 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.