Українські народні казки

Козак Манько

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно те діялося. Як у тій пісні співається:

А попід горою,

Яром, долиною

Козаки йдуть!

І дійсно, проходив по нашій землі пошарпаний після битви козацький загін. Зупинився біля річки перепочити. Як і годиться, коней відпустили пастися у високі, ніким не кошені трави.

Розпрягайте, хлопці, коней

Та й лягайте спочивать,

А я піду в сад зелений,

В сад криниченьку копать.

І з’явилася в березі криничка. Вимили козаки водицею свої рани, коней напоїли. Вранці слід вирушати далі, шукати загони побратимів. Але дуже зле стало одному козакові, не міг він іти далі. Попросив товаришів, щоб залишили його тут помирати. Шкода розлучатися, але нічого не поробиш. Попрощалися назавжди. Покинули й коня біля свого господаря.

Залишився сам козак. Роздивився навкруги. Знову води напився. Через деякий час відчув, як сила почала повертатися до його молодого тіла. А черпати її було дійсно з чого. Навколо незнайомий луг манив своїми пишними травами. І сталося диво, вижив козак, загосподарював зі своїм другом-конем. А звали того козака Манько (Мануйло). Він був хорошим господарем. Ото він нього пішла назва селища.

А криничка й досі у нас є. Звуть її Джерелуха. Правда, воду з неї ніхто не п’є, та й підремонтувати не завадило б. Дивиться у небо мудрим оком і згадує сиві, давноминулі часи.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

62. Козак Манько. Записано в Маньківці Маньківського району від Чаплоутської Валентини Степанівни (1951) 2008 року.