Українські народні казки

Козацька криничка

Легенда Поділля

Давно це було. Їхав козак з далекого походу до рідної домівки. Зупинився біля джерела на долині. Напоїв коня, сам напився та ліг трішки відпочити. Пригрівало яскраве літнє сонце. Далеко у блакиті виспівували жайворонки. Вітерець грався з молодим колоссям жита. Все манило спокоєм і теплом. Козак, стомившись, заснув. Але недовго йому спалось. Крізь сон він почув іржання коней та чужу мову. Зрозумів, що не братчики-козаченьки їдуть, а татари нишпорять, вишукуючи собі здобич.

Скочив козак на коня і поскакав у поле від села. Вороги кинулися за втікачем. Іржали коні, гуділа земля від кінських копит. Здається, чорна хмара заступила сонце. Коли татарська погоня розтягнулася на полі у високому житі, кмітливий та хоробрий козак, витягнувши шаблю, стрімко повернув свого коня назустріч ворогові. Смертельний страх побачив він в очах першого переслідувача. Блиснула на сонці козацька шабелька — не стало одного ворога, ще змах шаблі — полетіла ще одна ворожа голова. Злякалися татари, повернули навтіки. Та не зупинив свого коня козак. Наздоганяючи, порубав воріженьків по-одному.

Пройшло не одне століття, а у нашому селі з покоління в покоління передають легенду про відважного козака, який спас людей від татарського набігу. В пам’ять про сміливця джерело стали називати козацьким. Згодом викопали там криничку, посадили вербу. Так і стоїть на краю села козацька криничка, дарує прохожому цілющу джерельну воду.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

14. Козацька криничка. Записала в Оленівці Вінницького району Гаврилюк Оксана від жителів села 2009 року.

Козацька криничка

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Село Летичівка, що на Черкащині, розкинулось в долинах та на пагорбах. Воно прекрасне в різні пори року. Весною та влітку потопає в зелені, восени пишається своїм золотаво-багряним вбранням, взимку ж нагадує палац снігових скульптур. На самому високому місці, що в центрі села, стоїть Покровська церква, збудована на початку XVIII століття. З трьох сторін село омивається ставами, а з півночі воно обрамлене густим зеленим лісом. Ліс багато чого пам’ятає, багато чого знає.

Сивою давниною покрилися ті давні часи, коли чорною хмарою сунули на нашу землю ненависні чужинці. Проти чорної сили піднялося старе й мале. У козаків було одне бажання, якомога швидше вигнати непрошених зайд.

Чимало по світу ходить легенд про відважність, мужність і рішучість козаків. Одна з них і родилась в цьому лісі.

Зав’язався нерівний бій. Бусурманів було втричі більше, ніж козаків. Палала земля, загорівся густий ліс, струмками текла кров, почорніло небо. Повернувся завданням козак Марко і побачив порубані тіла своїх побратимів. Сів на зрубане шаблею дерево і гірко заплакав.

— Чим зарадити? Нічим...

Взявся козак Марко копати могилу для своїх загиблих бойові друзів. Скільки копав, не пам’ятав. Але, викопавши глибше на метр, побачив воду. Вода ключем забила з-під землі. Набрав Марко води в долоні і покропив побратимів. І сталося диво! Рани у загиблих почали заживлятися, а очі відкриватися. Вода виявилась не простою, а живильною!

Всі козаки встали, напилися цілющої водички. Вода додала їм сили. Почистили козаки криничку, обклали дубовими цямринами і кинулися доганяти ворогів.

Пройшло багато років. Козацька криниця частує і досі всіх охочих своєю життєдайною водою. Хто нап’ється, тому сили додається.

Минулого літа була засуха. Думали, що загине урожай. Даремно все поглядали на небо. Хмаринки жодної. Отець Дмитрій з прихожанами прийшли в ліс до Козацької кринички. Молилися, просили в Бога дощу. Посвятили криничку і без того святу. Два дні після цього походу ішов дощ. Все зазеленіло, ожило.

Згодом до Козацької кринички прийшли учні середніх класів Летичівської школи. Відбулася посвята в козачата. Адже козацькому роду — нема переводу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

26. Козацька криничка. Записано в Летичівці Монастирищенського району від Васецької Валентини Петрівни (1947) 2008 року.