Українські народні казки

Криничне

Легенда Чернігівщини

Є в Авдіївці урочище під гарною українською назвою Криничне. Появу джерела люди пов’язують з далекими часами, коли, мов хижі круки, робили на нашу землю розбійницькі напади половці. Сподобалась половецькому правителю вродлива слов’янська дівчина. Та відмовила вона домаганням жорстокого кочовика. Не міг змиритися каган з відмовою, «закипіла» кров войовнича. Направив він загін воїнів у селище, де жила дівчина, з наказом силою доставити непокірну. Поспішали воїни виконати наказ хана, обнишпорили все селище, та не знайшли дівчини. Вона ж за порадою старійшини, покинула домівку і поселилася в іншому місці. Вірним її супутником і охоронцем був коханий чоловік, односелець. Справили весілля молодята якраз перед нападом кочовиків. На новому місці побудували хатину, завели господарство, жили в мирі і злагоді. Втікачів від нападів половців і князівських та боярських усобиць було багато. Часто звертались вони по допомогу і до молодого подружжя, двері їхньої гостинної оселі завжди були відкриті для людей.

Минали роки. В подружжя підростало двійко дітей, хлопчик і дівчинка. Добра слава про добру сім’ю облетіла навколишні поселення. Дійшла звістка про неї і до половецького хана. Відчув, зрозумів хан, що то його кривдниця, непокірна дівчина має добру сім’ю і гарну славу. І ось мчить він на чолі загону воїнів на жорстоку розправу. Нікого не пожаліли половці, село спалили, вцілілих людей обернули на рабів. Грудьми став на захист сім’ї чоловік, впав підкошений половецькими стрілами. Забило на місці його загибелі цілюще джерело. До останнього захищала дітей мати, прикрила їх тілом. Та дістала половецька шабля жінку, зросила вона землю своєю кров’ю піднялася на місці її загибелі розлога верба, загорнулась в срібло-зелені шати, нахилилась до любого їй джерела, захищала від лютих вітрів і гарячого сонця.

Хотів було хан вгамувати свою лють на дітях дівчини, та в останню мить прокинулись в цього зачерствілій душі завойовника людські почуття, пожалів він дітей. Були вони пам’яттю про ненависну, але і кохану жінку. Виростив їх як рідних. Хлопця зробив своїм спадкоємцем, дівчину віддав заміж за руського князя. Та залишилась в душах вихованців кочовика пам’ять про батьків, про рідну землю. Не один раз приїздив молодий хан в любі серцю місця, низько вклонявся світлій пам’яті батька і матері, просиджував довгі години в тіні верби над джерелом. Простягала руки-віти до сина верба-мати, напував цілющою водою джерело-батько. Не забував половецький правитель свої корені, як міг дбав про слов’ян-одноплемінників. За часи його владарювання над половецькими племенами припинилися люті набіги кочовиків на руські землі. В одній із битв хан загинув. Поховали його в рідних місцях, біля батька і матері. Пам’ять про нього збереглася в назві урочища Каганівщина. Ця романтична історія знайшла відображення в усній народній творчості, легендах, думах, піснях...

На вулиці Чепурнівці (місцева назва), в жовтні 1948 року, в сім’ї Миколи Петровича та Олени Долматівни Чепурних народилася дівчинка, якій судилося навік прославити знамениту криницю. Мова йде про відому дитячу письменницю Марію Чепурну. Дужа любила Марія Миколаївна природу рідного краю, неповторний колорит поліських лісів, озер, рік. А найбільше легендарну криницю. Любив цю криницю і її батько Микола Петрович. Він був пастухом, випасав колгоспних корів, а криниця часто напувала його цілющою водою, додавала сил. На жаль, життя невблаганне, тяжко захворів батько поетеси. Перед смертю він просив своїх синів Анатолія та Володю привезти йому джерельної води, бо вірив у її цілющі властивості. Сини виконали прохання батька, але тяжка хвороба перемогла віру і Микола Петрович помер. Вражена смертю батька Марія пише вірш «Батькова криниця». Сумні, скорботні слова глибоко запали в душу відомого українського композитора та співака Павла Дворського. Він пише музику на слова Марії Чепурної. З’явилася напрочуд лірична, наповнена тугою втрати і вірою в людську пам’ять пісня «Батькова криниця».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

40. Криничне. Записано в Авдіївці Сосницького району від Ходота Миколи Івановича (1932) та Чепурного Анатолія Миколайовича (1951) 2008 року.