Українські народні казки

Куди поділась церква
Легенда Полтавщини

Лукавою змійкою підкралася до древньої Свиридівки блакитна Сула, а довкола глибокі печери. Є чутки, що ці печери врятували життя Ігорю Святославовичу, допомогли йому з осавулом втекти від половців до болота, а там й до рідного Путивля. Ось така-то древня Свиридівка.

Розповідають, що на найвищому пагорбі збудували найгарнішу у всій окрузі дерев’яну церкву з куполом і різьбленим хрестом на ньому. Та недовго любувалися селяни своїм витвором мистецтва, недовго молилися. Бо одного весняного ранку церкви не стало. Провалилася вона крізь землю. Довго ще, ніби на могилі, виднівся купольний хрест, поки і його не засмоктало в підземну прірву.

Люди жахалися того місця, де стояла церква. Бо звідки їм було знати, що весняні води винесли з гори все нутро, створивши в ній порожнину, обнесену тонкою плівкою ґрунту, на якому й розмістилася церква. Чи могли вони знати, куди зникають каламутні весняні потоки Сули, що течуть від Свиридівки до Пісоченя? І врешті-решт є над ними Всевишній. То його Божа воля!

І люди мовчали... Всі ми грішні. А на місці гори утворився глибокий яр, де й сховалася красуня-церква. Тепер той яр називають утопільнею. І хоч нині в цьому найглибшому, найкрутішому в селі урвищі, зеленіють вікові дерева і ніколи не буває стійкої води, бо їх поглинає річка, все одно, це утопіння, бо на дні цього яру покоїться церква.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
45. Куди поділась церква. Записано в Червонозаводському Лохвицького району Полтавської області від Сови Миколи Максимовича (1936 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.