Українські народні казки

Лебедине озеро

Легенда Гуцульщини

В селі Люча є гора Палита. На ній невелике, але дуже глибоке озеро, яке називають Лебединим. Старі люди приказують, чому воно дістало таку назву. Було то дуже давно. Під горою Палита стояла невелика хата, в якій жив чоловік-удовець з дочкою Марічкою. Одного разу в село ввійшли татари, різали, вбивали, грабували людей. Упоравшись у Лючі, надвечір задумали татари перейти ліс на Палиті і піти на інші села. І коли підійшли під гору, побачили хату чоловіка, про якого у нас ішла мова. На своє лихо з хати вийшла Марічка. Вона була дуже гарна.

Татари сказали, щоб вона збиралася і йшла з ними. Буде їм за проводиря. Вона плакала, просилася, але це не помогло. Вони стали погрожувати, що тата вб’ють, хату спалять, а її заберуть силою. Щоб врятувати батька, Марічка пішла з татарами, була проводирем у них.

Вона добре знала ліс на горі Палита і дорогу в сусідні села. Привела татарів до озера (воно тоді ніякої назви не мало). Це було зимою, озеро замерзло. Марічка сказала, що хоче відпочити і трохи погрітися коло вогню, посидіти в лісі. Татари послухали її, розклали ватру, бо й самі хотіли погрітися. Вони не знали, що під ними озеро, бо на льоду був сніг. Розклали великий вогонь, лід провалився, всі пішли на дно, і Марічка з ними.

Батько пішов слідом за татарами. Коли прийшов над озеро, зрозумів, що сталося, бо далі на снігу ніяких слідів не було.

Марічка врятувала багато сіл від диких татарів, а сама загинула.

Батько тужив, плакав, кликав Марічку. Одного весняного дня стояв він коло озера і плакав. І раптом побачив, що з глибини озера випливла біла лебідка. Це була душа Марічки. Батько вже нікуди не йшов від озера, а стояв і дивився на ту лебідку. І так він там і закам’янів, перетворився на камінь. І дотепер стоїть той камінь коло Лебединого озера на горі Палита.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Люча, Косівського району, Івано-Франківської області
10 січня 1986 року
Від Бойчук Параски Іванівни (1900 року народження) записано школярами в 1979 року Одержано від М. М. Сулятицької

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Лебедине озеро

Легенда Кіровоградщини

Були часи, коли татари нападали на Україну. Палили села, грабували людей. Одного разу прийшли вони в селище Оградківку. Зупинилися під лісом, де була одна-єдина стара хатина, в якій жив чоловік-вдівець зі своєю донькою Уляною. Дівчинка була дуже гарною. Побачивши цю вродливу дівчину, татари взяли її в полон. І щоб врятувати село, Уляна повела татар через озеро.

Була люта зима. Татари схотіли відпочити. Вони розпалили велике вогнище. Дівчинка знала, що вони на озері. Незабаром лід почав танути. Уляні було страшно, вона знала, що лід тане і це приведе всіх до загибелі.

Так і трапилося. Вночі Уляна втопилася разом з нападниками, але врятувала своє селище. На другий день вранці батько, шукаючи свою доньку, підійшов до озера. На тому місці, де втопилася Уляна, плавала лебідка. Батько зрозумів, що це душа загиблої донечки.

З того часу люди називають це озеро Лебедине. Часто до цього місця приходять туристи, жителі селища, учні місцевої школи, які знають історію назви цього озера.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

7. Лебедине озеро. Записано від Максимченко Г. М. (1950) в с. Михайлівка Олександрівського району 2010 року.