Українські народні казки

Лебедин

Легенда Гуцульщини

Між лісами є поле, яке називають Лебедин. Там колись жив старий Пудерейчук. У него була гарна-прегарна дочка. А було це в час татарського лихоліття. Татари напали на наше село. Вони зайшли в Лебедин і хотіли там переночувати. А дочка з батьком змовилися і повели їх на озеро. Тоді була зима. Дід завів татарів на покритий снігом лід і там вони зупинилися. Дід сказав накласти кругом ватри. Татари полягали спати, а лід розігрівся і запався. І пропали всі татари, і разом з ними пропав Пудерейчук із своєю дочкою.

А до цего Пудерейчука прилітали щовесни білі лебеді. Прилетіли вони в ту весну, а Пудерейчука й дочки його нема. І лебеді кружляли над озером і оплакували Пудерейчука. І назвали люде те озеро Лебединим.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Шешори, Косівського району, Івано-Франківської області
4 червня 1985 року
Від П.Д, Метлащук (1921 року народження)

Лебедин

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це діялось, коли ще люди мріяли про мирне життя та спокій. На горбистій місцевості розкинулось поселення. Добрі, працьовиті люди в ньому жили, бо ж розводили всякі дерева садові. З однієї сторони поселення було захищене дрімучим старезним лісом, а з іншого переходило в широкий берег, на якому було багато ставків. Навесні до цих ставків прилітали лебеді, оселялися, гніздились. Вільно їм тут було: ніхто на них не полював, їжі було вдосталь, та й людини милувались їх красою. Білі красені щороку відлітали на зиму туди, де тепло.

Але одного року лебідка поранила крило і не змогла відлетіти. Залишився біля неї і її друг. Довго плавав навколо лебідки, підпихаючи та допомагаючи здійнятись в небо, та не змогли.

Наступила зима. Вода в ставку почала замерзати, як не маявся лебідь, розбиваючи кригу, але вона наближалась до лебідки. Піднявся лебідь високо, замахав крильми, ніби кличучи на допомогу. Орючи в полі, побачив Степан, що сталось лихо. Підійшов до ставу, аж там птахи знесилені і зморені. Повернувся додому, попросив допомоги у сусіда, щоб витягнути лебедів з полону. Поселили птахів у повітці. Спочатку красені боялися і нічого не їли, але потім звикли до всіх та так ї дожили до весни у Степана. Коли розтав лід, відпустив Степан птахів на став.

Повертаються лебеді з дальніх країв, а їх друзі вже тут. Не було меж радості пташиній. А зібралось на ставку птахів тьма-тьмуща. Подивились люди на те диво та й прозвали поселення Лебедином.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

95. Лебедин. Записано в селі Лебедин Лебедин Шполянського району від Бондаренка Григорії Павловича (1922) 2008 року.