Українські народні казки

Лебедин
Легенда Гуцульщини

Між лісами є поле, яке називають Лебедин. Там колись жив старий Пудерейчук. У него була гарна-прегарна дочка. А було це в час татарського лихоліття. Татари напали на наше село. Вони зайшли в Лебедин і хотіли там переночувати. А дочка з батьком змовилися і повели їх на озеро. Тоді була зима. Дід завів татарів на покритий снігом лід і там вони зупинилися. Дід сказав накласти кругом ватри. Татари полягали спати, а лід розігрівся і запався. І пропали всі татари, і разом з ними пропав Пудерейчук із своєю дочкою.

А до цего Пудерейчука прилітали щовесни білі лебеді. Прилетіли вони в ту весну, а Пудерейчука й дочки його нема. І лебеді кружляли над озером і оплакували Пудерейчука. І назвали люде те озеро Лебединим.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Шешори, Косівського району, Івано-Франківської області
4 червня 1985 року
Від П.Д, Метлащук (1921 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Лебедин
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це діялось, коли ще люди мріяли про мирне життя та спокій. На горбистій місцевості розкинулось поселення. Добрі, працьовиті люди в ньому жили, бо ж розводили всякі дерева садові. З однієї сторони поселення було захищене дрімучим старезним лісом, а з іншого переходило в широкий берег, на якому було багато ставків. Навесні до цих ставків прилітали лебеді, оселялися, гніздились. Вільно їм тут було: ніхто на них не полював, їжі було вдосталь, та й людини милувались їх красою. Білі красені щороку відлітали на зиму туди, де тепло.

Але одного року лебідка поранила крило і не змогла відлетіти. Залишився біля неї і її друг. Довго плавав навколо лебідки, підпихаючи та допомагаючи здійнятись в небо, та не змогли.

Наступила зима. Вода в ставку почала замерзати, як не маявся лебідь, розбиваючи кригу, але вона наближалась до лебідки. Піднявся лебідь високо, замахав крильми, ніби кличучи на допомогу. Орючи в полі, побачив Степан, що сталось лихо. Підійшов до ставу, аж там птахи знесилені і зморені. Повернувся додому, попросив допомоги у сусіда, щоб витягнути лебедів з полону. Поселили птахів у повітці. Спочатку красені боялися і нічого не їли, але потім звикли до всіх та так ї дожили до весни у Степана. Коли розтав лід, відпустив Степан птахів на став.

Повертаються лебеді з дальніх країв, а їх друзі вже тут. Не було меж радості пташиній. А зібралось на ставку птахів тьма-тьмуща. Подивились люди на те диво та й прозвали поселення Лебедином.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
95. Лебедин. Записано в селі Лебедин Лебедин Шполянського району від Бондаренка Григорії Павловича (1922 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.