Українські народні казки

Лелечник
Легенда Поділля

Колись давно-давно лелеки жили тільки в жаркій Африці. Та от вони прочули, що далеко на півночі випадає сніг і ховає під собою всю землю. Цікаво стало лелекам змандрувати туди. Набрали вони на свої крила тепла, скільки кожен здужав понести, й полетіли. Не один день і не одну ніч провели в нелегкій дорозі. А коли добулися в засніжені краї й сіли, сніг од принесе¬ного ними тепла почав швидко танути, а земля оживати. Забуяли небаченої краси трави і квіти. Оксамитовими листочками вкрилися кущі та дерева.

— Яка тут гарна земля! — заклекотіли лелеки, радісно тріпаючи білосніжними, без жодної чорної пір’їни крильми.

А ватажок роззирнувся довкруги і сказав:

— Тут будемо жити!

Так оселились лелеки на нашій землі. Стали мостити гнізда, виводити лелеченят. І люди щиро полюбили їх. Але того тепла, що лелеки принесли на крилах, вистачило тільки на весну та літо. А під осінь земля знов починала холонути і згодом замерзати.

— Треба летіти по тепло назад до Африки, — сказав ватажок.

Зібралися лелеки в дорогу, і кожен з них на пам’ять про нову батьківщину взяв із собою трохи чорної землі. Так з’явилася на білих лелечих крилах чорна ознака... В Африці лелекам і тепло, й не голодно. Та поки в нас триває зима, вони не перестають мріяти, коли знову вирушать до рідних гнізд. А як настане ця щаслива мить, наберуть на крила тепла, скільки кожен здужає, і повертаються в Україну.

Прилітають лелеки до нас у квітні. Зачувши в небі клекіт білих птахів з чорною ознакою, люди кажуть: «Місяць лелечник настав».

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
50. Лелечник. Записано у с. Пеньківка Літинського району від Кузьменко Олесі Іванівни (1975 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.