Українські народні казки

Лиса гора

Легенда Поділля

Давно це було. Точно ніхто вже не пам’ятає, як саме. Але на Поділлі є миловидне, мальовниче село Шиїнці. І якщо йти з тих самих Шиїнець навпростець через поля до Бару, уславленого історією містечка, то неодмінно будемо проходити біля невеличкого пагорба , який з давніх-давен був овіяний і утаємничений різними непояснюючими подіями. Подорожуючи повз цей пагорб, рідко який перехожий не перехрещувався і пошвидше намагався проїхати, пройти, пробігти боязко озираючись чи скоса поглядаючи назад, відчуваючи «мурашки» по спині чи дрібний цокіт зубів. Місцеві жителі розповідають , що цей пагорб росте до «низу».

В давні часи він був великим і називали його мешканці Лисою горою. Зачарована вона була, непроста, боялися і остерігалися її, нічого там не росло з дерев та кущів, лише густі дикі трави. Зачароване було то місце. Збиралися сюди на Лису гору відьми з усієї навколишньої місцини та віддалених земель. Таких Лисих гір було по Україні багато, та ця гора була найбільшою і найголовнішою. Один раз на рік, на початку літа влаштовували тут відьми великий шабаш, гульбища та гулянки, палили вогні та водили свої хороводи, змагалися в польотах на мітлах та чарівництві і заговорах. Зліталися з усіх-усюд вони неспроста. Саме тут вони збирали ніби звичайну дику квітку — рослину материнку. А насправді, саме тут і ніде інше материнка набувала своїх чарівних цілющих властивостей. Тоді в цю пору масово з’являлися в навколишніх селах та містечках юрби гарних жінок і дівчат, які таємничо переглядалися, та жартома зачіпали тамтешніх чоловіків. Саме тоді чоловіки ніби сходили з глузду і ніяк не могли пояснити свої вчинки та місця перебування. Коїлося щось неймовірне, на людей чіплявся блуд, зникало, а потім якимось чином знаходилося майно, але зовсім в іншому місці. Зникали також на деякий час і деякі місцеві молоді дівчата.

Проводили відьми свої чудернацькі танці кожну ніч. Вогні з Лисої гори було видно далеко навкруги, але підходити туди та і дивитися в ту сторону ніхто не наважувався, боячись чи то зглазу, чи то відьомських чар. Шабаш відбувався рівно до того часу поки цвіла материнка, і скільки її рвали та живилися її цілющими властивостями відьми. Лише материнка була для них тим рідкісним зіллям, лише завдяки їй вони могли омолодитися і з старих відьом перетворювались в молодих і гарних жінок і дівчат. Лише тут на Лисій горі вони могли продовжити собі життя.

Після того, як шабаш закінчувався і відьми розліталися до своїх місцин, щоб творити свої щоденні відьомські справи, сюди переборовши страх, пробиралися поодинокі особини, чи то чоловіки чи жінки невідомо, бо були вони в довгих балахонах чи плащах та з покритими головами. Шукали вони там залишки чарівної трави — материнки, яка давала здоров’я і вроду.

І сьогодні, ступаючи на гору молоді дівчата, а іноді і старші молодиці, намагаються знайти чудо цілющу траву материнку, бо знають, якщо найдуть, то будуть для своїх чоловіків найкращими і найбажанішими. Та знайти тут цю квітку дуже непросто. Але можна, якщо не боятись вогнищ, які на початку кожного літа сповивають Лису гору.

Лиса гора

Легенда Чернігівщини

Трапилась ця подія під час війни з Наполеоном. За нашим селом Сираї відбулася велика битва, в якій загинуло багато людей. Поховали вбитих в одну могилу біля озера. А їх виявилося стільки, що з тіл і землі утворилася ціла гора.

Навесні все навколо зазеленіло, а гора так і залишилася чорною. Проходили роки, а її не вкривала зелена трава. І прозвали люди гору Лисою.

Зараз це вже невеликий пагорб, порослий травою, але ще й досі зветься Лисою горою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

12. Лиса гора. Записано в с. Сираї Козелецького району від Артюх Павла Петровича (1950) 2008 року.