Лузицький дуб
Легенда Чернігівщини

В 1596 р. в лісах під Авдіївкою поселяються козаки, учасники селянсько-козацького повстання під проводом Северина Наливайка. Вирвавшись з польського оточення з боями, кілька козацьких сімей доходять до нашого краю, який стає їх другою батьківщиною. Один із козаків, тяжко поранений в бою з поляками під Лубнами, помирає. Поховали його бойові побратими поблизу слов’янських курганів, а на могилі посадили дуби, за давньою козацькою традицією. Ці дуби стали святинею не тільки для козаків, а й для авдіївських селян як християн, так і язичників. Нащадки засновників Авдіївки не сприйняли християнство і продовжували поклонятися язичницьким богам.

Козацькі дуби поєднали козаків і селян. Між ними зав’язалися жваві торгові зв’язки. Правда до одружень, аж до ліквідації кріпацтва в 1861р., справа не доходила. Козаки не вступали в шлюбні зв’язки із селянами, були консерваторами в побуті, свято зберігали патріархальні козацькі звичаї і традиції.

Неабияку мужність і героїзм виявив на полі Полтавської битви старший офіцер, за деякими даними полковник російської армії Лузик. Прізвище його походить від назви річки Лузь. Виконуючи останню волю смертельно пораненого Лузика, російські солдати перевезли його тіло до рідного краю і поховали поряд із козаком-наливайківцем, під дубами. За переказами, Петро І гідно оцінив воїнську звитягу авдіївця і із словами: «Истинному герою она более необходима, чем простому царю», поклав у труну з тілом Лузика свою шпагу. Один з росіян, що супроводжував тіло свого командира, залишився жити в наших місцях. Пам’ять про нього зберігається в назві мальовничого урочища Москалевщина. Після того, як російські солдати спалили село, більша частина авдіївців поселяється на березі річки Чернечої ( сучасні вулиці Надточіївка і Поділ), частина на південь від згарища, поблизу дубів.

Це поселення на честь хороброго земляка стало називатися Лузики, а дуби Лузицькими. Згодом місце, де вони росли, стало сільським кладовищем.