Українські народні казки

Лілії
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час. Горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забрали в полон і гнали в невідому країну.

В одному селі (а скільки таких сіл на широкій Україні!) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії.

Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села. Наче злякавшись побаченого, що пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, з заходом сонця, ховалися від чорної ночі.

З того часу ці чудові, ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засинають з його заходом.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
37. Лілії. Записано в Жашкові Жашківського району від Хилько Надії Федорівни (1930 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.