Материна любов
Легенда Чернігівщини

Є така народна легенда.

Був у матери один-єдиний син дорогий, ненаглядний. Душі мати в ньому не чаяла. Виріс син, став гарним парубком. Оженився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину до своєї хати. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася бідна мати появиться невістці на очі, сиділа у сінях. А тоді у хлів перебралась. Але і це не заспокоїло злу невістку. Каже вона чоловіку:

— Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали його на огні.

Не здригнулася черства душа сина, так задурила йому голову жорстока дружина. Каже він матері:

— Приказала мені жінка убить вас, мамо. А не послухаю її, то покине мене.

Заплакала бідна мати і каже:

— Ну що ж, синочку, роби так як підказує тобі твоє серце.

Пішов син з матір’ю у ліс, наламав сухого гілля, розпалив огонь. Убив матір, положив її серце на жар. Спалахнула одна гулька, одскочила жарина в лице сину, обпекла дуже. Закричав той, закрив рукою обпечене місце. Затріпалося серце материне що горіло на огні, прошепотіло:

— Синочку, тобі заболіло? Зірви листок подорожника, що росте коло огню, приклади до обпеченого міста. А до того листка подорожника приклади моє серце. Тоді в огонь покладеш...

Заголосив син, схватив гаряче материне серце, поклав його в розірвані груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він тоді, що ніхто і ніколи не любив і не любитиме його так, як рідна мати.

Такою великою була материна любов, що ожило серце, загоїлася страшна рана. Встала із землі мати і притулила кучеряву голову сина до своїх грудей.

Ненависною йому стала жінка, не міг син повернуться до її. Не вернулася додому і мати. Пошли вони вдвох дорогою і стали двома високими могилами.

Тож недарма кажуть, що материна любов — свята.