Материнські сльози
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Лише сніг зійде, а на луках, на горбах, понад стежками з’являються маленькі білі квіточки. Люди називають їх материнськими сльозами й розповідають таку легенду.
Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків — один іншого кращий. Уже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, допомога буде. Але не так сталося, як гадалося. Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та сила вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат для гаремів ханських та султанських.
Зібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в ма¬тері благословення, поклонилися громаді, узяли мечі, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать.
Люта січ була, бо й не рівними сили були. На одного козака по п’ять зайд сунуло. Та відступили татари, бо багато бусурманських голів залишилося над Дністром. Поверталися з перемогою хлопці по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини впали в лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари із собою.
Боса і простоволоса, бігла мати по білому снігу за третім сином і тяж¬ко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка.
Назвали люди ці квіточки материнськими сльозами. А ще їх маргаритками називають.