Мертва красуня
Легенда Чернігівщини

Ця історія, на перший погляд, ніби вигадка, але насправді це частина правди . Джерела цієї розповіді ведуть нас у ті далекі часи, але саме тоді й відбувалося все, про що буде далі сказано. Події розгортаються в селі Олишівка. Жителі цього села і досі можуть бачити будівлю, в якій на сьогоднішній день знаходиться бібліотека. Ця проста будівля має вікна, двері, але скільки таємничого і загадкового ховалося у ній тоді.

Раніше це був будинок одного багатого ченця, який переїхав сюди із Чернігівського району. Щодня ходив до церкви, чигав там молитви, а пізно ввечері повертався додому . Все його життя було для селян суцільною загадкою, яку ніхто з них не міг розгадати. Ніхто не знав, яка людина ховається під чорною ризою. Чернець майже ні з ким не розмовляв, майже ніхто не бачив посмішки на його обличчі. До людей був не дуже привітним. А очі, його очі, вони нагадували синє безхмарне небо, але, дивлячись у них, бачили люди, що щось не так. В них можна було побачити сум, жаль, тугу за втраченим.

А найбільше загадковим і цікавим було те, що чернець, приходячи з вечірньої молитви, жодного разу не запалював світло. Та, дивлячись на будинок, було видно, що якісь промінчики світла освітлюють кімнати. Вони ніби виринали з якоїсь безодні . Потім ці промінчики світла згасали, ставало темніше, темніше, а потім зовсім темно. І ніхто не міг знати, куди воно все дівалося. І лише вранці люди знову бачили ченця у церкві, а потім повторювалось те саме.

Про цього чоловіка дивне казали. Говорили, що він не людина, а диявол. Всі чекали пояснень, але чомусь не отримували їх. Йому було ніби байдуже, що про нього говорять, думають. А вночі він, як завжди, кудись зникав, десь ховався, у пустому будинку шукав собі розради.

І те проміння, воно весь час не давало людям спокою. І це тривало дуже довго. Навіть після смерті ченця ніхто нічого не знайшов. Лише після того, як закінчилася війна, людям вдалося довідатися, куди і чому зникав цей чернець.

В Олишівці проводились роботи по відбудові зруйнованих будинків. І саме тоді робітники натрапили на підземний хід. Вони проникли в підземелля і з ліхтарем в руках рушили по вузеньких ходах. Раптом робітник, що йшов першим, щось побачив. Підійшовши ближче, він завмер і вже з того подиву не міг ні розмовляти, ні ворушитись. Перед собою він побачив труну, кришка якої була зі скла. Через кришку було видно жінку. Вона була така гарна, що подих захоплювало. Її шкіра була біленька, наче сніг, темне волосся спадало на плечі, а її обличчя… В очі впадали чорні брови, темні пухнасті вії, а губи нагадували пелюстки троянди після дощу .

Дивлячись на труну, можна було б подумати, що ця молода жінка зараз розплющить очі і заговорить. Всі інші робітники теж завмерли від подиву. Але раптом це чудове видіння ніби розтануло в повітрі. Лишилася лише пуста труна. А виявляється, що один з робітників підійшов дуже близько і торкнувся труни. От все і зникло. Робітники намагалися винести труну. Але якась сила вирвала її в них з рук. Труна впала і розбилась. Отже, не лишилося нічого.

А згодом люди довідались правду. А було дуже просто. Ця гарна жінка була дружина ченця, яка померла від тяжкої хвороби ще молодою. Він дуже її кохав і не міг змиритися з тим, що вона назавжди піде від нього. Саме тоді він звернувся до чаклуна, який зробив це диво. І саме з підземелля у будинок потрапляли промені, саме тут минали страшні довгі ночі ченця. І саме ці події найбільше хвилювали жителів Олишівки.