Українські народні казки

Невісточка

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось погнали ми з бабусею на луки корів пасти. Чого тільки не розповідала вона нам! А потім захотілося нам, дівчаткам, нарвати квітів, щоб сплести віночки. Бджілками накидаємось ми на синьоокі волошки, червоні маки, ніжні васильки. А там, вдалині, біліють ромашки. Біжимо одна поперед одної. Тільки нагнулися, щоб зірвати, коли ж це бабуся як крикне:

— Не тронь! Не руш! То — невісточка!

— Та яка ж це, бабусю, невісточка? Це звичайнісінька ромашка!

І полилася легенда з бабусиних вуст.

— Було це, діти, дуже давно. Полюбилися парубок з дівчиною. Які в них були ніжні і щирі почуття! Дай Боже кожній парі. Вже й весілля зіграли. Молодята так впадають одне коло другого, мов голубів пара. Скрізь удвох, робота аж кипить. Радіти б їхньому щастю. Та де там.

Незлюбила свекруха молодої невістки. Все частіше боком стала дивитися. А тут ще й прийшов час сина у військо виряджати. Упадає біля коханого невісточка, плаче-ридає, ніби відчуває щось лихе.

Провела свого милого за село попрощалася та й пішла додому. Свекруха глянула скоса на невістку. Що не зробить невістка, то все не так. Тільки докори чує та нишком плаче. Терпіла-терпіла та й пішла ввечері з дому світ за очі.

Вийшла в степ, оглянулася на рідне село, кинула оком на хату, на ту вербу, де присягалися з милим кохати одне одного. Заплакала дуже, полилися гіркі гарячі сльози і не стало дівчини. Тільки там, де вона стояла, з’явилися тендітні білі ромашки. І розніс вітер їхнє насіння по всьому полю.

З тих пір ніхто не рве цих квітів, бо то — невісточка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

86. Невісточка. Записано в селі Кути Маньківського району від Кравченко Г. Л. (1930) 2008 року.