Ой у полі криниченька
Легенда Поділля
Безцінним даром природи — прісною водою в зелених глибинах починається і закінчується життя людини. А над джерелом підземної води стоять криниці, оповиті легендами та переказами, оспівані в народних піснях.
Криниці бували найрізноманітніші, але найчастіше з журавлем.
Легенда розповідає, як давним-давно росло диво-дерево. І таке воно було гарне, таке хороше, що очей не відведеш. Той, хто скуштував хоч одну ягідку, враз молодішав. Та під час грози блискавка влучила в деревце й запалила його. Ось-ось краса згорить і сліду не лишиться. Так би воно, може, й сталось, коли б не журавель.
Він вихопив дзьобом червону ягідку й опустив її в теплу землю біля криниці. Своїм дзьобом поливав ягідку і проросла вона пишним калиновим пагінцем. Журавель же так і лишився навічно біля диво-дерева. А вдячні люди криницю назвали журавлем.