Українські народні казки

Панщина
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В старі часи, як люди робили на панів, ходили жати в поле, пряли. Та вони не догоджали панам. Як, бува, підуть жати хліб, то яка-небудь дівка зв’яже сніп слабо. Гайдук як прийде і побачить, та як полосне її нагайкою та й піде далі. Ще як наткнеться, що якої жінки на місці нема, а де-небудь під копою відпочиває чи годує маленьку дитинку, то теж немилосердно одшматує нагайкою.

Взагалі гайдуки обходились з людьми, як з собаками; і люди жили, як собаки, бо їсти нічого було, ніколи було заробляти на себе. Приходилося робити три дні панові, а четвертий собі. Так люди терпіли, але вже далі терпіти не було змоги. То люди задумали попросить у пана землі, щоб він їм дав на кожну душу хоч по ¼ десятини. А пан замість землі оддячував різками. Пришле солдатів і скаже:

— Зігнать все село на майдан до волості.

Чоловікам звелить лягти на землю. Тоді прислужники і солдати починають бити різками й доти б’ють, що ті аж підпливають кров’ю. Тоді пан загадував своїм кріпакам, щоб вони засипали те місце, де виступала кров. Таке було «солодке « життя в старі часи.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
108. Панщина. Записано в Топилівці Шполянського району від Пшиченко Ольги Аркадіївни (1957 року народження) 2008 року..
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.