Українські народні казки

Перекази старих людей про чарівну квітку

Українська легенда

Коли папороть розквітає, ніч буває яснішою, і море коливається. Бутон квітки розкривається з тріском і розпускається золотим або червоним кривавим полум’ям, настільки яскравим, що око не в змозі виносити дивовижного блиску.

Нечиста сила усіляко заважає людині заволодіти чарівною квіткою. У заповітну ніч навколо папороті лежать змії і різні чудовиська, які жадібно очікують мить розквіту квітки.

На сміливця, який наважиться заволодіти цією квіткою, нечиста сила наводить непробудний сон або намагається скувати його страхом.

Та коли людині усе ж вдалося зірвати квітку, тоді земля заколивається під її ногами, роздасться гуркіт грому, заблищать блискавки, завиють вітри, почуються шалені крики, диявольське реготання і звуки хльостання — це нечисті шмагають по землі. Людину раптом обдасть наче полум’ям з аду та задушливим сірчаним запахом, і з’являться звіроподібні страховиська з висунутими вогненним язиками, гострі кінці яких пронизують до самого серця.

Доки не здобудеш квітки папороті, борони боже виступати з кола або оглядатися на всі боки, бо як повернеш голову, так вона навік і залишиться вивернутою! А якщо хоч крок зробиш із кола, чорти розірвуть на шматки.

Щасливець, який отримає квітку папороті, не боїться ані бурі, ані грому, ані води, ані вогню і стає недосяжним для чар злих чаклунів. Він може панувати, керувати нечистими силами, для яких квітка папороті у руках людини страшніша за будь-що, і вони з жахом розбігаються по нетрях та болотах. Квітка ця відмикає усі двері.

Той, хто володіє чарівною квіткою, бачить усе, що криється у надрах: земна кора здається йому прозорою, наче скло. Усяк, хто дістане квітку папороті, стає віщою людиною — знає минуле, теперішнє і майбутнє, читає чужі думки, розуміє мову рослин, тварин та птахів.

Крім того, володар квітки може стати невидимим для присутніх.

Багато людей загинуло або збожеволіло, намагаючись оволодіти чарівною квіткою. Проте було й таке, коли до людини квітка папороті потрапляла випадково.

Один селянин шукав своїх волів, а було це напередодні свята Івана Купала. Отож у пошуках худоби забрів у самі хащі лісу та й заблукав.

Незабаром настала ніч. Чоловік втомився, Ледве ноги волочить. А десь опівночі ще й гроза розгулялася. Грім, блискавка, шалений вітер з ніг збиває. Раптом чоловік за щось зачепився і саме в цю мить буря вгамувалася, щось засяяло і здалося, ніби земля захиталася під ногами та щось обпалило ногу.

Наступної миті знов стало темно, та селянин звідкись знав і де його воли, і шлях додому. Він знав про все: бачив як нечисть біжить від нього врозтіч, і як сяють у надрах сховані від людського ока багатства.

Коли ж селянин повернувся додому, то майже не довів до сказу і дружину, і дітей, бо ті чули, як він ходить по хаті, розмовляє, але не бачили його. Та тільки він зняв постоли, а саме туди випадково потрапила квітка папороті, як усі побачили його.

Не встиг чолов’яга нічого пояснити, як раптом у двері постукав якийсь подорожній купець і прямо з порога став просити, щоб йому продали постоли. Жінці він сунув у руки повну скриню коштовностей, і не встиг селянин отямитись, як ця дурепа віддала постоли чоловіка разом із квіткою.

Цієї ж миті селянин назавжди втратив мудрість і забув про всі дива, які з ним трапилися.