Українські народні казки

Попова криниця
Легенда Поділля

Колись у селі жив і служив у старенькій церкві молодий, вродливий і дуже мудрий піп. Прихожани дуже гордилися тим, що у них був такий отець. Він допомагав всім, хто до нього звертався. Комусь мудрою порадою, а комусь і червінцями.

Літо одного року видалося дуже спекотним і посушливим. Кожного дня люди з надією вдивлялись у небо — а, може, сьогодні піде дощ? Більша половина врожаю уже пропала. І тоді молодий та мудрий піп вирішив викопати криницю. Коли жарке сонце йшло на спочинок, піп починав нелегку роботу. Ясний місяць і зорі допомагали йому. Пройшов майже місяць, коли нарешті робота була закінчена. Вода в криниці відстоялась, і ясними ночами місяць любувався своєю вродою у дзеркалі криниці.

Одного дня піп зібрав біля криниці все село. Люди разом з попом молилися і по черзі пили чисту, холодну, смачну джерельну воду. Богослужіння ще не закінчилося, як раптом у небі загуркотіло і полився рясний життєдайний дощ. Жителі села радісно і вдячно вдивлялися у небо.

Відтоді криницю стали називати Поповою. А в посушливі роки люди приходили до неї. Вони відрами вибирали з криниці воду, і після того обов’язково починався дощ.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
35. Попова криниця. Записано в Уладівському Калинівського району від Орел Любові Степанівни (1910 року народження).
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.