Українські народні казки

Попівське джерело

Легенда Поділля

В сірих лозняках біля річечки Жердь дзюрчить невтомне джерело. Вода в ньому кришталево чиста, холодна, приємна на смак. На кордоні села і безмежних полів жебонить воно свою життєдайну пісню. Втомлені селяни, що працюють у полі, у спекотну днину йдуть сюди напитися свіжої цілющої водички. Чудо — вода додає сил і гарного настрою. Завжди доглянуте, джерело мовби дякує людям за турботу про нього, пригощаючи їх прохолодою.

Його називають Попівське джерело. Недалеко від нього колись стояла хата священика (попа). Він завжди брав воду з нього, піклувався, щоб не замулилось. Напевно, читав молитви, прохаючи в Бога дощу. З того часу й така назва.

І сьогодні, коли довго немає дощу, люди разом із священиком ідуть до чарівного джерела. Просячи Бога послати життєдайну вологу на землю, розчищають його. Говорять з живою водою, бідкаються, що гине врожай, читають святі молитви. Невдовзі падає дощ.

Віра в силу чудодійного джерела переходить із покоління в покоління. Люди переказують нащадкам легенду про цілюще Попівське джерело.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

37. Попівське джерело. Записано у с. Сальник Калинівського району від Сабуняк Галини Анатоліївни (1962) 2009 року.