Українські народні казки

Про Іванову вербу
Легенда Полтавщини

Між двома селами Яцини та Білоцерківці простяглася широка долина, яку люди називають Подолом. Колись давно цією долиною текла річка Многа, береги якої були густо помережені вербами та калиною. За переказами старожилів, саме тут, на берегах Многи, знайшов собі притулок молодий козак Іван, що прийшов невідомо звідки.

Був він мовчазний, відлюдкуватий, тому й оселився подалі від села. Зліпив Іван собі глиняну хатку, вкрив її очеретом, та так і жив самотою. Не розуміли люди дивного чоловіка. І молодий, і дужий, і з лиця гарний, а одинокий. Спочатку боялися, а потім й забули.

А Іван тим часом жив собі тихенько і займався улюбленою справою. Найбільше він любив садити дерева. Тож через кілька років усі селяни побачили, як змінився їх Поділ. Обидва береги Многи Іван обсадив вербами та калиною. За турботу і ласку дерева платили чоловікові буйним гіллям та зеленим листом.

Та ось одного літнього дня насунула на Яцини чорна хмара. Та не дощ і блискавку принесла вона. То було військо татар, які стали палити хати, забирати в полон молодих людей та знищувати все живе на своєму шляху.

У відчаї та розпачу кинулися юнаки та дівчата тікати. Але татарські стріли та аркани наздоганяли їх. Когось зупиняли навіки, а декому… Бодай нікому не зазнати тієї лихої рабської долі!

Тож і бігла молодь, скільки сил ставало та куди очі бачили. Шукали порятунку на Подолі. Разом з усіма втікала молода Палажка, одна з найвродливіших сільських дівчат. Щодуху бігли втікачі, та прудкі татарські коні були спритніші. І ось уже забракло сил у Палажки. Та ще й перечепилася через вербову гілку, упала, заплющила очі.

Але не віддала рідна земля свою доньку на поталу чужинцям. Прикрила верба дівчину своїми довгими косами, захистила від наруги. І не знала Палажка, скільки часу пролежала вона під вербовими вітами. Отямилася тільки тоді, коли побачила обличчя молодого чоловіка, що схилився над нею.

Через деякий час одружився Іван. Прийшла в його хату молода вродлива Палажка і принесла з собою радість і щастя в самотню оселю. А незабаром сповнився Поділ і береги Многи дитячим сміхом. Саме сім’я Івана та Палажки поклала початок козацькому роду. І саме їх нащадки населяли один із сільських кутків Загору.

Чи так це було, чи ні, сьогодні ніхто вже точно не знає. Але й досі переказують в селі цю легенду, досі є на Подолі стара-престара верба, яку люди називають Івановою.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
18. Про Іванову вербу. Записано в Яцинах Пирятинського району Полтавської області від Кулак Парасковії Петрівни (1931 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.