Про Бреусівку і наш рід
Легенда Полтавщини
У списках населених пунктів Полтавської губернії за 1854 р. згадується козачий хутір Бреуси, розташований між Козельщинським і Верхньо-Дніпровським трактами на вододілі річок Ворскли і Псла. У хуторі було 8 дворів, в яких проживало 42 особи: 22 чоловіків і 20 жінок.
У відповідних списках за 1859 рік у цій же місцевості згадується козачий хутір Іванки при громадському колодязеві. У хуторі було 14 дворів, у яких проживало 177 осіб: 97 чоловіків і 80 жінок. Також значиться Іванківська громада, в якій був судово-адміністративний орган, що називається «Бреусівська сільська розправа».
А в 1862 році значиться Бреусівська волость, на території якої згідно відділу статистики Полтавського губернського земства за 1885 рік проживало 6242 особи.
За переписом 1910 року в Бреусівці було 44 господарства, з них господарств козаків було 37, а населення 337 осіб.
На хуторі Сердюки усі 28 господарств були козацькими, з населенням 175 осіб. На хуторі Павлюки було 25 господарств, з них господарств козаків 24, населення — 180 осіб. На хуторі Бабичі — 15 господарств, з них господарств козаків 14, населення — 98 осіб. До речі, ці та багато інших хуторів увійдуть до складу Бреусівки в період укрупнення населених пунктів напередодні Великої Вітчизняної війни.
А всього на території дуже великої на той час Бреусівської волості у 1910 році було аж 93 хуторів і сіл з 1886 господарствами, в тому числі 1147 козацькими, і населенням 11992 особи.
Стосовно походження назв «Бреуси», «Бреусівка», то збереглися народні перекази про те, що в козацькому середовищі за певні провини призначалася дуже сувора, як для козака, кара. У винуватих остригали «оселедця» і збривали вуса. Можливо, й наші предки за щось були покарані. То й могли казати: «Он бритий вус пішов!», «Он бриті вуса пішли!». Згодом таких козаків, у яких уже давним-давно відросли чуприни й вуса, продовжували називати одним словом-прізвиськом «брейвуси», «бреуси», що й стало з часом справжнім прізвищем.
А коли козаки-бреуси з однойменного хутора переселилися в хутір Іванки, то населений пункт стали називати і в документах писати Іванки (Бреусівка), потім Бреусівка (Іванки), і в нарешті з початку ХХ ст. залишилась тільки назва Бреусівка. А прізвище Бреус зрідка зустрічається й сьогодні в районі і області, Україні, і навіть на території країн СНД, де є українська діаспора.
До речі, в історичних дослідженнях, зокрема, в трьохтомній праці видатного історика Д. І. Яворницького «Історія запорозьких козаків» зустрічаються численні географічні назви й прізвища однойменні з назвами сіл і хуторів, що виникали й на Бреусівщині. Наприклад, згадується поселення Сердюки і прізвище козака Матвія Сердюка. Річечка-затока Павлюк і прізвище козака Павлюка, прізвище власника Бабича, поселення Карнаухівка, курінь Величковський та ін.
Я дуже вдячний моєму покійному дідусеві Петру Гавриловичу Сердюку, який, будучи розумною і мудрою людиною, часто розповідав мені, тодішньому школяреві, про наш козацький рід, про історію рідного краю. Ці розповіді на прохання дідуся я записував у зошит, який зберігаю донині. Тільки згодом я в повній мірі зрозумів величезну цінність тих розповідей і записів. Хіба це не щастя знати імена представників усіх поколінь мого роду, починаючи з імен першопоселенців козаків Сердюків на благодатній місцині, яку і донині називають Сердюківщиною.
Так от, після зруйнування Запорізької Січі в наш край прийшов козак Йосип Сердюк. Було в нього два сини. Один з них Данило Сердюк. У Данила було п’ять синів. Серед них Дмитро Сердюк. У Дмитра було п’ять синів. Серед них Гаврило Сердюк. У Гаврила було п’ять дітей, серед них і Петро Сердюк (це мій покійний дідусь). Сердюк Таїсія Петрівна — це моя мама. саме це наштовхнуло мене на багаторічний пошук цікавих матеріалів про козацьку історію Бреусівщини і Козельщинського району.