Українські народні казки

Про Бутівець

Легенда Поділля

Колись дуже давно місцевість на Україні була переважно зарощена лісом. І слов’яни, заселяючи території, вирубували цей ліс, розширюючи орні угіддя. Ділянка лісу, що вирубувався, називалася бутом. Село, яке було засноване на цій ділянці, отримало назву Бутовець, згодом Бутівці.

Існує ще одна легенда, ніби назва села Бутівці походить від слова «бут» -«чобіт». Нібито німецькі колоністи звернули увагу на форму села, що нагадувало чобіт.

Можливо, колоністи використали гру слів, щоб укріпити в народній свідомості право на володіння землею, яку нібито освоювали їх предки. Вулиці села Бутівець також мають свої історичні назви.

Незважаючи на зміни назв вулиць та частин села в радянську епоху, нові назви не прижилися. Також не прижилися назви дореволюційної пори, дані царською владою.

Вулицю Сенаторську народ назвав Підберезиною. Назва походить від слів «під березами». Вулиця була заснована на місці березового гаю. На захід, в напрямку панського маєтку виникла вулиця, яку люди досі називають Панською. Вулиця, що знаходилась на шляху з Старокостянтинова на Ізяслав, нині є головною в селі. Часто її називають Центральною. Після містка ця вулиця продовжується і має два провулки. В народі цю частину села називають Усадьби, бо вона трохи відокремлена від села і раніше тут жили заможніші селяни.

На північ від Усадьбів розташоване поле, яке називають Гнатюковим, бо воно належало розкуркуленому Гнату Гнатюку. Офіційно затверджені географічні назви в побуті не вживаються.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

88. Про Бутівець. Записано в Бутівці Старокостянтинівського району від Бурлак Марії Григорівни (1924) 2008 року.