Українські народні казки

Про Білу Діву

Легенда Кіровоградщини

Було це у шістдесятих роках, коли ще був колгосп імені Шевченка, а я робив механізатором. Весною працювати доводилося нам, трактористам, не тільки вдень, а і вночі. Ми дуже наморювались, а під ранок спать хотілося страшне.

Якось безлунної ночі орав я недалеко коло Попівської балки. І тут фари освітили над балкою щось біле. Придивляюся, а прямо перед трактором стоїть молода дівчина у білому з піднятими вгору руками. І трактор заглух.

Проснувся я, як уже сонце зійшло. Жайворонок співає, і не пойму, було то насправді чи приснилося.

Довго думав, чи розказати комусь на бригаді, боявся, що засміють. Увечері не видержав, розказав куму, а той каже, що бачив тоже Білу Діву приблизно чотирьох годин ранку і саме там, коло високої могили. Кум каже, що коли розкопували ту могилу, а копали всі, кому не лінь, там знайшли кістки молодої дівчини. Мабуть, це була дочка якогось вождя, бо простих дівчат не ховали у таких високих курганах.

А жінки розказують, що у Попівській балці на Івана Купала пари, які ходили шукати цвіток папороті, бачили туманну постать у білому, яка пропливала над степом. І що характерно, що ті пари, які її бачили, поженилися і ніхто з них не розлучився.

Потривожили люди її останки, може, того і блукає вона степом. Але не мстить людям, береже нас і благословляє молодь на подружнє життя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4. Про Білу Діву. Записано від Грицюка Адама Миколайовича (1927) в с. Попівка Кіровоградського району 2010 року.