Українські народні казки

Про Вольницю

Легенда Поділля

Із уст в уста, із покоління в покоління передають заслучненці легенду про те, що в прадавні часи, коли ще Київською Руссю керували князі, на правому березі Случа, недалеко від витоку, було засноване поселення Вольниця.

Але це була тільки назва. Адже ні про яку волю не могло бути і мови. За князівським наказом це було місце заслання (висилки) людей, хворих сухотами (туберкульозом).

Усі віки хвороба процвітала в цьому мальовничому селі. Люди з навколишніх сіл боялися віддавати своїх дочок заміж у Вольницю, женити синів на тамтешніх дівчатах.

Проходили роки, змінювались власники села (від Острозьких і Понятовських до Йодко і Кіневича), а сухоти косили селян, як добрий господар сіно на початку травня. Туберкульозна смерть не перебирала, не звертала уваги ні на вік, ні на суспільний стан.

В 1892 році поміщик Йодко, доведений до відчаю сухотами, покінчив життя самогубством. На межі своїх земель і земель пана Журавського (Чернелівка), на березі Случа він застрілився. Володарем помістя став його зять, чоловік старшої доньки Кіневич.

Хвороба прогресувала ще й в першій половині XX століття, особливо після війни. Помирали діти, молоді хлопці й дівчата, літні люди. На превелике щастя медицина зміцніла і хвороба відступила.

Голова правління колгоспу «Радянська Україна» Масловський Іван Оверкович, знаючи про цілющі властивості ялини в боротьбі з туберкульозом, наказав обсадити дороги, парки і сквери села малими саджанцями.

Зараз ялинам по 30-40 років. Це могутні розкішні дерева. Заслучненці вірять, що хвороба відступила тому, що ялини виділяють речовини, які вбивають палички туберкульозу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

62. Про Вольницю. Записано від Васьковської Агафії Фоківни (1913) Кривоносовою Валентиною 1976 року.