Українські народні казки

Про Десну-ріку

Легенда Чернігівщини

Жили собі чоловік і жінка. Багато років прожили вони вкупі, а діточок їм Бог не дав. Однієї ночі наснився жінці дивний сон. Ніби перед нею з’явився сивий дідусь і сказав:

— Не хвилюйся! Скоро в тебе народиться дівчинка. Коли вона підросте, то буде славитися мудрістю і красою.

Розповіла вона про це чоловікові і скоро забули сон. Та пройшов час і жінка народила дівчинку. Вирішили назвати дівчинку Сна, бо дізналися про неї з сну. Все клопочеться жінка біля крихітки, день і ніч не відходить від малої. Та неждано прийшла біда.

На маленьке селище напали вороги. Вони все нищили на своєму шляху, вбивали людей, палили хати. Перелякана жінка, взявши дитину, побігла до берега річки в надії знайти там притулок. Та вона не встигла заховати Сну в очерет, як відчула біль в серці. Поглянула востаннє на свою крихітку і померла.

Майже все селище знищили вороги. Вцілілі люди поховалися в лісах і звідти продовжили свій путь у пошуках нового місця проживання. А швидкі хвилі течії понесли дитя біля берега. Не дозволив річковий водяник загинути голодною смертю дитині, самі водяні мешканці годували її. А хвилі тим часом принесли дитя до невеликого хутора.

У той час молодий юнак прогулювався біля річки і почув з очерету дитячий плач. Відгорнув він траву і взяв маля на руки. Це був син старого рибалки Чарослав. Відніс юнак дівчинку додому і вирішили з батьком залишити її в себе. Довго думали як назвати дівчинку. Та так і не підібрали імені, полягали спати.

Тільки юнак заснув, як з’явився до нього уві сні дідусь і промовив:

— Слухай мене уважно, Чарославе! Дайте цій дівчинці ім’я Сна.

Проснувся юнак і розповів батькові сон. Та й назвали вони дівчинку Сною, виховували її, як рідну.

Підросла Сна, славилася на весь хутір красою, мудрістю і працьовитістю. Щоб вона не робила, завжди радилася з братом. Не раз допомагала старим хуторянам, мудро вирішувала суперечки і в усьому була опорою старому рибалці. Звістка про неї долетіла в інші хутори. Вже й свати не забарилися, але всім відмовляла Сна. Дуже вже не хотіла розлучатися з батьком та братом.

Та прийшло в оселю лихо, помер старий рибалка. Перед смертю заповів дітям, щоб вони жили в мирі та злагоді, одне одному допомагали. Та біда сама не ходить. Теплого сонячного дня побачили хуторяни, як на шляху до села котиться хмара пилюки. Зрозуміли, що то йдуть кочовики-завойовники. Почали тікати, хто куди. Чарослав в цей час був у хаті, а Сна пішла на річку прати. Почула вона крики людей, оглянулася. Побачила ворогів та тікати було нікуди, бо один з ворогів вже летів на коні до неї. Згадала вона бідного брата і стрибнула з кручі у воду. Почула вже в повітрі голос брата:

— Сестро, не залишай мене!

Та хвилі вже взяли дівчину в свої обійми і понесли у підводне царство водяника.

Наступного дня врятовані люди повиходили з схованок. Боляче їм було дивитися на знищений хутір. Побачили вони, що біля річки сидить чоловік. Впізнали в ньому Чарослава. Розповів він про свою біду і заплакав гірко. Раптом сталося диво. Із сліз Чарослава народилися білосніжні пташки і полетіли над річкою, співаючи жалісливу прощальну пісню про Сну.

А Чарослав сказав:

— Нема в мене більше сестри. Як же бути далі?

Тут з гурту вийшов сивочолий дідусь. Впізнав у ньому юнак того дідуся, що приходив до нього уві сні. Загадково подивився дідусь на людей і сказав:

— Якщо ми всі так сумуємо за Сною, давайте покличемо її.

Люди почали навперебій гукати:

— Де Сна! Де Сна! Де ти?

Вітер ніс ці слова в далечінь. Проте чітко на березі лунало «Десна». Запропонував дідусь назвати річку на честь Сни Десною. Всі погодилися, а коли оглянулися, то побачили, що Чарослав пропав. Подейкують, що він перетворився в птаха, який літає над водами і жалібно тужить за сестрою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

45. Про Десну-ріку. Записано в Авдіївці Сосницького району від Чусь Ганни Михайлівни 2008 року.