Українські народні казки

Про Запорізьке

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

З давніх часів існує повір’я, що колись в с. Енгельгард-Василівці протікала річка Кам’янка Неподалік цієї річки стояли вітряки і був млин. Млин цей славився на всю округу своїм добрим борошном. З усіх навколишніх сіл приїздили люди сюди по борошно. Навіть кепкували: «В Крим козаки їдуть по сіль, а в Енгельгард-Василівку по борошно».

Назву Енгельгард-Василівка село дістало від прозвища пана Енгельгарда «Василь». Жив пан Енгельгард в столиці, а його земля (сюди входило і наше село) керував управляючий кріпаками, тому що село було кріпацьке. Земля ця дісталася пану Енгельгарду від шлюбу із Варею, племінницею Григорія Потьомкіна (козаки називали Григорія Потьомкіна — Грицько Нечесаний, через те, що він носив на той час перуку). А Григорію Потьомкіну цю землю, де знаходиться на даний час село Запорізьке подарувала Катерина II.

Існує дуже давня легенда, мало хто з жителів про це пам’ятає, та кажуть, що в селі Енгельгард — Василівка жив хлопець Пилип. Працював він у панському маєтку. Була в нього кохана дівчина Оксана, всі називали її Сеньою. Вони дуже кохали одне одного, хотіли одружитися. Пилип любив рибалити.

Одного разу він не повернувся із риболовлі. Одні люди казали, що він заплутався у сітках, iнші — що його вбили. Оксана дуже горювала за ним. Туди, до річки, де вони зустрічалися, дівчина щодня приходила i гірко плакала. Згодом вздовж ріки виросли в ряд багато верб. Кажуть, що то Оксанині сльози проросли i пepeтворилися у плакучі верби.

Могутні довголітні верби, як i та Оксана iз розпущеними косами, щовесни розпускають свої довгі віти, нагадуючи людям різного покоління про цю легенду.

3 часом село Енгальгард-Василівка перейменували на село Василівка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

11. Про Запорізьке. Записала Демченко Аліна та Романенко Вікторія від Демченко Ганни Іванівни (1930) 2009 року.