Українські народні казки

Про Кути

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було давно. Казали мені ще мій дідуньо, що це було тоді, коли ще панів бив Хмельницький. Літ, згадували, буде більше, як п’ятсот, а може й шістсот.

Тоді крізь хазяювали ці ненажерливі пани, грабували чесний народ. Все ж на правому березі річки Тікич з’явилось невелике поселення. Хатки стояли біленькі, із солом’яною стріхою. І був у цьому селі пан, злючий-презлючий. Любив він з людей шкуру лупити. У нього служив красивий білогривий кінь, звався Кут. Хто його так назвав — й не розбереш. Кут та й Кут...

Всі його любили, поважали, навіть діти з ним гралися та годували. І от одного дня пасучись на леваді, пішов жеребець до Срібного ставу (так називали невеличке озерце на краю села). Став був хоч і маленький, але глибокий, як вулкан. Всі боялися туди йти, бо за словами баби Явдохи, найстарішої й наймудрішої жінки в поселенні, там жило зло, яке затягувало на дно не лише тварин, а навіть людей.

Отож, підійшов кінь до води, нагнувся, щоб напитися води, сьорбнув та й затягнуло його. Багато хто намагався витягнути бідолаху, та нікому не вдалося. На хуторі так любили коня, що з тих пір стали називати наш край Кутами. На честь славного коня-красеня Кута.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

49. Про Кути. Записано в Кутах Маньківського району від Замогильної Марії Іванівни (1947) 2008 року.