Українські народні казки

Про Лису гору
Легенда Полтавщини

Людина починається з любові. А любов виростає з дитинства. Так говорила моя бабуня. Ми повинні любити природу. І ось яку легенду розповіла старенька.

Колись, як Опішня ще не була Опішнею і люди жили поближче до природи, тобто в лісі, була собі дівчина Василина. Та така гарна, очей не відведеш, та ще й привітна, завжди старим людям допомагала. Батьки її дуже любили, а вона їх поважала і допомагала. Але була у неї і сестра, зовсім не така, як Василина. Зла, лінива, негарна та ще й горбата. Заздрила вона сестрі дуже. А коли дівками вони стали та нарубки почали клинці відбивати, тут Горпина обідилась. Звісно ж всі хлопці упадали за Василиною, проходу не давали. А на ту ніхто й не гляне, хіба що якийсь косоокий а до того ще каліка. Батьки нічого не говорили, але любов’ю і ласкою була обділена. Сусіди не раз її за крадіжкою заставали: то сорочку поцупить, то щось із посуду. Соромно було батькові за дочку, та й вигнав її з дому.

А та пішла до старої відьми, що жила на краю села, та й попросила, щоб нечиста прокляла Василину. Стара пообіцяла, але потрібно було нарвати квітів для зілля, а вони розквітали тільки вночі, коли йде дощ. Минуло кілька днів, і Горпина дочекалася потрібної години. А квіти ті росли на горі .В ту ніч була сильна злива і гроза з блискавкою. Дівчина від жадоби вирвала всі квіти, і тут небо запалало, ніби розкололося надвоє. І блискавка поцілила прямо у неї, і тільки порох розвіявся по горі.

Відтоді там нічого не росте. І нарекли те місце — Лиса гора. А ще існує повір’я, що вночі, коли йде дощ, Горпина все ще намагається нарвати потрібних квітів і віднести їх відьмі для зілля.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
17. Про Лису гору. Записано в Опішні Зіньківського району від Носікова Валерія Даниловича (1956 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.