Українські народні казки

Про Миколину криницю

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив у нашому селі давним-давно чоловік Микола. Зовні був гарним, а душею ще гарнішим. Майстром він був на всі руки, а особливо майстром шукати те місце, де можна копати криницю. І ось навчав він своїх односельців брати два вербові прутики у праву руку, обстежувати те місце, де ріс найгустіший шпориш. Якщо листочки на прутиках тягнулись до землі — можна на тому місці копати криницю. Дядько Микола ще на це заповітне місце клав сніпочки житньої соломи. На тому місці, де лежав найвологіший сніп, він упевнено копав криницю. Перед тим, як викопати, дядько Микола проводив ритуальне дійство.

Коли місяць набирав сили, обрана гуртом жінка кидала в копанку волошку, а дядько Микола накривав її капелюхом. Потім він з чотирьох кутів починав копати, відкидаючи землю на чотири дороги, щоб пересікти хід до неї усяким руйнівним силам. У викопану вже криницю кидали хрестик з воску, освячений свяченою водою. Біля криниці садили вербу або калину.

Криниця ж дядька Миколи була особливою. Зверху був на ній гарний дашок, на якому були викарбувані постаті козака та козачки. Стояв широкий ослін, виготовлений з дуба. За традицією, яка склалася в селі, в день весілля до криниці приїздило на возах молоде подружжя. Вони обов’язково з одного келиха пили джерельну цілющу воду. Це було ознакою, що їхня сім’я буде міцною і щасливою. Молодята пригощали шматочком короваю і дядька Миколу, який був радий молодому подружжю.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

34. Про Миколину криницю. Записали учні загону «Пошук» від Тищенко М. І. в с. Покровське Нікопольського району 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.