☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Про Мостище
Легенда Чернігівщини

Наше село дуже давнє. Про його назву існує декілька легенд. Одна з них така.

Через річку Трубіж, яку ще називали Трубайло, був колись великий міст (Мостище). Якось селом проїжджала Катерина ІІ. Вона побачила болотисту місцевість і, щоб проїхати не застрявши, повторювала: «Мости ще, мости ще». Дорогу їй мостили осокою і очеретом.

— А там, на горбі, — сказала вона, — збудуйте храм, аби звідусіль було видно.

Зараз наша Михайлівська церква своїми куполами видна на всі близькі села.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

37. Про Мостище. Записано в Нічогівці Козелецького району від Савченка Василя Андрійовича 2008 року.

Про Мостище
Легенда Чернігівщини

Старезний, густий, предковічний ліс стоїть на шляху від села Пекарів до села Шабалинів. Посеред лісу простора галявина з плакучими вербами і з великим старим дубом. Галявина з краю переходить в куп’я та очерети. То береги лісової річки. Річка та вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, з іншого боку, знов губиться в хащах. Сама річка — тиховодна, вкрита ряскою та лататтям. Місцина ця дика, таємнича, але не похмура, а повна ніжної, задумливої поліської краси. Це урочище називають Мостище.

Існує легенда, що неподалік річки колись стояла хата. В ній жила мати з дочкою. Дочка покохала хлопця з Шабалинова і хотіла вийти за нього заміж. Мати була проти цього шлюбу.

Коли дочка з хлопцем прийшли просить благословення, мати вбила її. На цьому місці і зараз не росте навіть трава. Бог та люди прокляли матір. І зараз її душа блукає, шукаючи дочку, щоб благати прощення.

Люди часто говорять, що іноді чути її голос. А деякі розповідають про випадки, коли, проїжджаючи повз це місце, ламалися автомобілі. Дехто говорить, що бачив привид цієї жінки.

Один чоловік розповідав, що одного разу бачив, як від лісу наближається якась висока жіноча постать у білій додільній сорочці і в білій, зав’язаній по-старосвітському, намітці. Вона йшла хитаючись, наче од вітру валиться, часом спинялася і низько нахилялася, немов шукаючи чогось. Коли підходила ближче і спинялася біля ожинових кущів, що ростуть недалеко, то випростовувалася, і тоді видно її змарніле обличчя. І тільки предковічні сосни є свідками цієї таємниці.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

50. Про Мостище. Записано в Пекареві Сосницького району від старожилів 2008 року.