Українські народні казки

Про Настуню

Легенда Поділля

Колись давно в одному подільському селі жила бідна жінка Горпина Ковальчук. Чоловік її пішов з козаками на татар та й поклав голову за волю народу. Залишилася у Горпини на руках маленька дочка Настуся.

Всю свою материнську любов віддала жінка дочці. І на вісімнадцяту весну розквітла Настуся, як ружа красна. Задивлялись на неї парубки.

Стояла якось Настуня на подвір’ї, а селом тоді на її лиху годину проїжджав фаетоном підстаркуватий шляхтич. Побачив старий розпусник Настуню і вигукнув:

— Будеш моєю, бо я так хочу!

Дівчина йому відмовила. Він наказав, щоб дівчину схопили гайдуки. Ті кинулись на неї, та не встигли схопити її за руки білі, як від сусідньої хати налетів на них вихором парубок.

То був Гриць, який вже давно кохав Настуню, а дівоче серце теж таємно линуло до юнака. Розкидав Гриць гайдуків, взяв Настуню за руку і повів до хати. Тоді шляхтич вихопив з-за пояса пістоля і вистрілив парубкові в спину. Куля влучила Грицеві в ліве плече і пробила гаряче серце. І впав козак просто на битій дорозі, востаннє глянувши на свою кохану.

Очухалися гайдуки, схопили дівчину, скрутили їй руки, зв’язали ноги, кинули поперек коня і помчали геть із села.

Плакала, побивалася нещасна Настуня, її сльози рясно кропили битий шлях. І там, де вони падали, просто на битому шляху розросталася дрібнолиста трава, вистилаючи шлях рясним зеленим килимом.

Тим часом до вбитого парубка підійшов добрий чоловік, нарвав тієї трави, що з дівочих сліз виросла, приклав до смертельної рани, і ожив юнак. Схопився на ноги, побачив, що на шляху розрослася невідома трава і зеленою смужкою біжить ген-ген до блакитного обрію. А добрий чоловік сказав йому, що ця трава, це трава із сліз Настуні і по цих слідах її можна знайти.

Парубок кинувся до двору, вивів коня і помчав по зеленому сліду наздоганяти своє кохання. Наздогнав козак панську кавалькаду біля Чорного лісу. Порубав гайдуків і погнав їх, що було сили. Розв’язав Настуню, посадив на коня і помчали вони в ті краї, де ніхто не міг їх знайти.

Кресав кінь копитами землю, розсипав навколо насіння цілющої трави, засіяв цією травою цілий світ.

З тих пір розрослася вона по всьому білому світу. І назвали люди ту траву споришем, бо вміє вона бути в спорі з негодою, вітром, сонцем і завжди вперто виборює своє право на життя при стежках і шляхах битих. Ота боротьба, яку все життя веде спориш і дала йому ті цілющі життєдайні соки, за які його мають поважати люди, виліковуючи ним свої недуги.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

53. Про Настуню. Записано в селі Криворудка від Гаврилюк Я. А. (1926) 2008 року.