Українські народні казки

Про Неопалимівську криницю

Легенда Кіровоградщини

Мої батьки народилися і жили у Неопалимовці, і я там народилася. Тоді Неопалимовка була величеньким селом — дві довгі вулиці і два провулки. А недалечко коло Інгулу, на околиці села, був колодязь. І яка ж там вода була! Дівчата не тільки з Неопалимовки, а й з Первозванівки, і даже з Коноплянки приходили з відрами за тою водою. Бо коли нею помиєш голову, то коси були пишними і блискучими. Маленьких дітей купали у тій воді, щоб не боліли, а больних лічили тою водою.

Та коли прийшли німці, колодязь якось занепав, ніхто йому не давав ладу, цямрини обвалилися і колодязь засипали, щоб туди ніхто не впав.

А тут шахту построїли, людей переселили у город, дали квартири. А хто хотів, узяв гроші та й построїлися на Новій Первозвановці. Це вже тепер називають Сонячне.

Тільки люди кажуть, що на Різдво і на Паску ночами над криницею бачать тінь жінки, яка схиляється над тим місцем, де була животворна вода. Жінка плаче і приказує, що люди засипали їй очі, бо колодязі — то очі землі. Люди кажуть, що то Матір Божа просить людей берегти і воду, і природу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5. Про Неопалимівську криницю. Записано від Чернявської Галини Павлівни (1935) в с. Сонячне Кіровоградського району 2010 року.