Про Свято-Миколаївську церкву
Легенда Чернігівщини

Було се вельми давно. ото називають у нас вулицю «Хутір за річкою». Так давним-давно поселився на тому хуторі мужик один, Петром його звали. Звідки він приїхав, ніхто не знав, та тоді ще й село селом не звалось. Хати можна було на пальцях перещитати. Тулько й красоти було, що панський дворец стояв, ґуральня у пана була. Іподром там був, скачки устроювали.

А жінка у Петра була вельми красива, чотири сини у них були і дочка. Дочку Сусанною було звати, рідкісне ім’я, а що вже красавіца була, то й не сказати. Коса довженна, ниже пояса, брови, як шнурочки, усіх хлопців з пантелику зводила. А було їй тоді 16 годочків.

Так от сподобалася ця дівчина панночці, взяла вона її у дворец служанкою. Влюбився в Сусанну панич молодий, а він теж був красивий, Миколою звався. Дак хіба паничу і бідній дівці укупі бути. Як узнала про їхню любов пані, Сусанну додому одправила, а панича на хутір у лісі. Дівчина додому уже не пішла, а жила в своєї тітки. Родила хлопчика, назвала Миколкою. До неї хоч і сваталися, та заміж не йшла.

Виріс її син красавіц і вельми розумний — знався на всяких травах.

От їхав пан у кареті з своєю сім’єю у це село. Карета перевернулася і пану придавило ногу так, що був перелом. А Миколка якраз в той час з лісу йшов і почав рану оглядати. Пани спершу не хотіли, щоб якийсь мужик рана лікував, та діватися було нікуди. Миколка обробив рану, дав якихось травок попити, і пан здоровий поїхав далі.

Через деякий час захотів пан свого рятівника відблагодарити. Верхи на коні поїхав на хутір, де жив Миколка. З хати вийшла Сусанна і пан її узнав. Тоді й зрозумів, хто його врятував. Тихо повернув назад, та з того часу не знало його серце спокою.

Щоб спокутувати свій гріх, надумав він побудувати церкву в селі. Побудував гарну, велику, та згоріла та церква, як свічка. Коли пан помирав, то наказав своєму синові від панночки, щоб той побудував ще одну церкву.

Так і з’явилася Свято-Миколаївська церква.