Українські народні казки

Про Триліси

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Наприкінці 15ст. на Запоріжжі був славний козак Іван Босий. Хоч в історичних джерелах відомостей про нього і немає, але своєю відвагою і завзяттям він здобув славу перед своїми товаришами і матінкою-землею. На старість, коли пильне око втрачає свою здатність, а руки вже не так вправно володіють шаблюкою, він залишає Січ і їде шукати на Україні куточка, де спокійно можна дожити свій вік. (Родину свою він втратив).

Багато чи мало блукав Іван Босий рідною землею ніхто не знає. Але відомо, що проїжджаючи біля вишневих гаїв та квітучих полів, його серце схвилював ніжний аромат полів і чарівний спів птахів, який доносився звідусіль. Не захотів козак нікуди їхати і залишився тут. Збудував собі хату, обвівся господарством, а з сусіднього села уподобав собі жіночку, з якою і діток нажив.

Іван Босий був доброю і роботящою людиною. Слава про нього котилася по всіх селах, бо кращого коваля, землероба, ремісника, шевця годі було й шукати.

Незабаром біля козацької садиби з’явилися нові оселі. Маленький хутірець переріс у велике село, яке носило назву свого засновника — Босівка. Жили в ньому веселі і роботящі люди, але не минула і їх лиха година.

В той час Україна потопала в морі крові і сліз. Нашу землю плюндрували набіги татарської чуми…

Літній ранок почався як завжди. Чоловіки і жінки пішли в поле, малеча бавилася, бігаючи курними дорогами, а дід Пилип разом з внуками погнав пасти худобу за село до лісу. Як добре старому лежати під дубом, дивитися на синє небо, по якому пливуть біленькі хмарки, слухати спів цвіркуна, який заводить свою неповторну мелодію, відчувати аромат свіжого молока, яке доноситься від корів…Так лежав, дрімаючи, дід Пилип час від часу поглядаючи на дітей, які бавилися, і на корів, які ліниво щупали соковиту траву. Раптом його зір (він у нього був ще добрий) натрапив на стовп густої куряви, попереду якої слідував страшенний лемент. Все зрозумів старий.

—Одарочко, Тарасе! — загукав до дітей. — Біжіть швиденько в село і скажіть людям, щоб хутко ховалися, бо їдуть татари!

Злякані діти побігли, але було вже пізно. В селі скоїлась метушня. Дехто тікав до лісу, дехто хотів знайти захист в церкві (вона була на горі).

Вороги увірвалися в село. Вони не були схожі навіть на хижих звірів, бо й ті не змогли б чинити таку жорстокість. Маленьких діток і старих убивали, молодих забирали в ясир, оселі палили…

Татари помітили, як невелика групка людей зібралася біля церкви, а потім заховалася в ній. Вони вирішили вчинити розправу. Але тільки-но нелюди наблизилися до церкви, як вона і всі хто в ній був пішла під землю, лишивши по собі глибоке місце на горі. Зараз ця гора називається Осунена, а легенда говорить, що якщо у велике православне свято прийти сюди і прикласти вухо до землі, то можна почути мелодійний перегук дзвонів.

Так в кінці 16 ст. село Босівка було знищене вщерть татарською навалою, а люди, які вціліли, не захотіли жити на томі місці, де пролилася кров їхніх рідних і близьких. Збудували нове село на іншому місці між трьома лісами: Синичена, Заруднє, Михайлове і назвали його Трилісами.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Про Триліси. Записано в Матвіївці Черкаського району від Антонечка Степана Семеновича (1938) 2008 року.