Українські народні казки

Про безодню
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно на краю села стояла церква, в якій правилося щонеділі і в празники. Напередодні Великодня, коли правилося в церкві, вона несподівано провалилася під землю разом із людьми, які були там.

Те місце, де провалилася церква, наповнилося водою й утворилася криниця, яку назвали безоднею. З тих пір, кажуть, що кожного року на Великдень опівночі на тому місці, де провалилася церква, чутно дзвін дзвонів і спів хору. А вода на тому місці ніколи не замерзає і криниця не має дна.

Люди, які живуть на Криничках, наказують дітям, щоб не йшли туди гратися. Якщо буває засуха, то до криниці йдуть вдови святити її. Але останній раз, коли посвятили безодню, пройшла сильна злива і позносило городи. З тих пір до безодні не йдуть.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
39. Про безодню. Записано в Березівці Маньківського району від Шевченко Марії Трифонівни (1930 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.