Українські народні казки

Про джерела

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

У нашому селі дуже багато джерел. Ніхто не брав з них воду на аналіз, не провіряв — може, вона якась лічена. Багато джерел пішло під землю, а декотрі осталися, особенно у річці. І от про ті джерела люди склали таку легенду.

Жила собі колись у селі одна жінка і мала дочку красоти неписаної. Любили ту дівчину двоє хлопців — син багатого хазяїна і син бідної вдови. Дівчина любила бідного хлопця, за нього хотіла і заміж піти. А тут забирають хлопців у військо. Багаті батьки одкупили свого сина, а син вдови пішов в армію. Пішов і не повернувся.

Ждала його дівчина, ждала та й не дождалася. Прийшла матері звістка, що загинув її син на війні. Вийшла заміж дівчина за того другого, багатого жениха. Жила з ним щасливо, він її любив, не обіжав. А тільки не забувала дівчина того свого любимого, який не повернувся із служби. Куди не йшла, все згадувала його. А згадавши — плаче, плаче. І такі гіркі були її сльози, що проникли вони у землю і там стали джерелами.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2. Про джерела. Записала Степура Тетяна Анатоліївна від Моторної Серафими Петрівни (1932) у с. Мар’ївка Магдалинівського району 2009 року.