Про запорожців

Легенда Поділля

Які богатирі були — земля не держала! У одного запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме він їх у руки та розправить одного туди, а другого сюди, то у двері не влізе.

Запорожці на дванадцяти язиках уміли говорити. З води могли сухими виходити. Коли треба, уміли на людей і сон насилати, і туман напускати.

Вони мали в себе такі дзеркала, що дивлячись у них, на тисячу кілометрів бачили, що у світі робиться. Як куди в похід, то візьме в руки люстерко, подивиться в нього та й каже:

— Туди не йдем, бо там вороги, і туди не йдем, бо там турки або татари заходять, а сюди йдем, бо тут нікого нема.

Стануть на горі, а навпроти них дванадцять полків виведуть. Так полки самі себе переб’ють, а запорожцям байдуже, стоять і сміються.

А це все від того, що вони розумним народом були. На своїй землі їх ніхто не міг перемогти. Так вони, як куди їхали, то землі у шапки понасипають та й їдуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Про запорожців. Записано у Вінниці від Кошового Володимира Миколайовича (1936) 2009 року.