Про криничку

Легенда Чернігівщини

Мати земля моя! В біло-рожевому вінку із весняних квітів, у смарагдовому вбранні із зелених шат, у золотавому багрянці щедрої осені , ти завжди прекрасна. Варто тобі лише захотіти, і безкраї похмурі степи усміхнуться барвистою веселкою квітів, у пустелях потягнуться до сонця зелені паростки, наповняться соком виноградні грона. Твоя незрима присутність відчувається у буянні лугів, лісів, степів, квітів. Шелестом свого листя ти розмовляєш з нами, дзвін струмків нагадує твій сміх. Цей сміх ми чуємо завжди, коли приходимо у наш ліс, де є маленька криничка із цілющою водою.

Історія цієї кринички оповита таємницями. Вода у ній має цілющі властивості. Ця криничка — безцінний дар матері-природи людям нашого краю. Про виникнення кринички існує багато легенд.

Одна із них розповідає таке. Дуже давно жив у селі сліпий дідусь. Уже багато років він нічого не бачив: ні яскравого сонечка, ні зеленої травички, ні різнобарвних пахучих квітів. Його життя було суцільною темрявою. І от одного разу йому наснився віщий сон. Уві сні з’явився ангел і сказав, що він знову може стати зрячим. Для цього чоловікові треба піти у ліс і викопати там під горою криничку. Водою із цієї криниці йому треба омивати лице щоранку і щовечора і пити її.

Коли чоловік прокинувся, то пригадав усе, що бачив уві сні. Він одягнувся, взяв заступ і пішов до лісу. Цілий день важко працював, копаючи землю, і тільки ввечері почув, що на дні викопаної ним криниці тихенько задзвеніла вода. Це дзюрчання видалося йому лагідним сміхом землі і вселило надію , що зір до нього може повернутися.

Щоранку і щовечора чоловік приходив до своєї кринички, щоб умитися та випити води. І через деякий час він помітив, що зір починає відновлюватись. Перше, що він побачив, була криничка, яку сам викопав, і яка повернула йому зір. Радості чоловіка не було меж. Він поспішив у село, щоб поділитися своєю радістю із односельцями.

Дізнавшись про цілющі властивості води із цієї кринички, люди почали доглядати її, прочищати та оберігати від замулення. Через декілька років біля неї побудували капличку, щоб кожен відвідувач міг не тільки напитися цілющої води, а й помолитися Богу за цей неоціненний дар. Всередині на стінах висіли ікони та горіла маленька лампадка.

Дуже швидко чутка про цілющу воду розлетілась по всіх усюдах. З різних місць люди почали приїздити сюди. Вони пили воду, омивалися нею, отримували насолоду від споглядання навколишньої краси. Кожен міг втамувати спрагу її холодною, чистою, смачною водою.

Та, на жаль, люди бувають невдячними та недалекоглядними, забувають про те добре, що є у них. Так сталося і на цей раз. Люди перестали доглядати за джерелом, воно з часом замулилося, капличка похилилася і почала розпадатися.

Та знайшлися добрі роботящі руки, які не дали пропасти цілющому джерелу. Вони вичистили його, укріпили, відновили капличку. Односельці зрозуміли свою помилку і також долучились до впорядкування джерела. Над витоком поставили дерев’яні цямрини, а поряд хрест. Через деякий час відродився обряд освячення води. А коли в нашому селі відкрилася церква, то ця традиція укорінялася, і тепер криничка доглянута і впорядкована. І хоча джерело далеко від навколишніх сіл, але люди бувають біля нього майже щодня. Влітку збирають ягоди, восени —гриби, а взимку та навесні лісництво розчищає угіддя. Сосновий бір помережаний стежками. Але майже кожна з них веде до криниці, яка виблискує на пагорбі серед струнких дерев. Ми повинні берегти природу, бо наші нащадки не пробачать нам байдужості. І хочеться вірити, що цьому джерельцю більше не доведеться зазнати людської наруги. Хай воно виблискує водою, пливе в данину майбутнім поколінням, зцілює людські душі від черствості, бездушності, байдужості. Хай своїм дзюркотливим співом вселяє в душі людей любов до свого отчого краю.

Прекрасна природа в нашому краї, прекрасні роботящі люди населяють його. І майбутнє нашої землі залежить від нас, тих, хто зараз сидить за партами, від молодого покоління, яке дуже любить свою маленьку батьківщину, маленьку краплину на карті. Хочеться вірити, що ми зможемо пройти по життєвих дорогах із гордо піднятою головою, що нам не буде соромно за наші вчинки і дії, що ми продовжимо почате нашими батьками відродження своєї малої і великої Батьківщини. І куди б нас не закинула доля, ми завжди будемо повертатись на батьківщину, де все миле і знайоме до болю.

Рідна криниця. Рідна ріка. Рідні луки і ліси. Рідна земле. Тут народжується любов до рідної Батьківщини. Тут джерела нашої духовності. Ми, як наше маленьке джерело-криничка, маленькі струмочки великої ріки життя нашої Батьківщини.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

27. Про криничку. Записано в Смолині Чернігівського району від Соловйової Анастасії Єрофіївни (1928) 2008 року.