Українські народні казки

Про осоту

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Чорт якось попроси Бога, щоб Він дав йому якусь ниву. Бог відповів:

— Що ж я тобі дам? Жита, пшениці, гречки, ячменю, проса, гороху я не можу тобі дати. Хіба що дам тобі овес.

Диявол з радістю побіг до Бога, вигукуючи раз у раз:

— Овес, овес...

Святим Петру й Павлу стало школа вівса, і вони звернулися до Бога:

— Господи! Навіщо Ти дав цьому люциперу вівса? Адже він потрібен худобі, яка працює на людину.

— Що ж робити? — відказав Бог, — коли я вже подарував йому?

— Я, Господи, піду й відберу, — каже Павло.

— Як же ти відбереш?

— Я таку штуку встругну, що відберу.

— Ну, тоді йди.

Павло випередив чорта і сів під мостом. Ось біжить чорт і раз у раз гукає:

— Овес, овес...

Зненацька Павло з-під мосту:

— Ага- гов!

Чорт і закляк.

— Та ну тебе! — каже чорт. — Подарував мені Бог якусь траву чи ниву, та

через тебе я тепер і забув, яку саме.

— Може, жито?

— Ні!

Пшеницю?

— Ні!

І що не питав Павло, чорт весь час відповідав: „Ні! й „ні»

— Можливо, осет?

— Еге! — зрадів чорт і побіг.

Отак і досі чорт сіє між пшеницею осет, а овес лишився на користь людині і тварині.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

22. Про осоту. Записано в селі Пекарі Канівського району від Порохової Галини Степанівни 2008 року.