Про походження села Красилівка
Легенда Чернігівщини
Було це в давні часи. Навкруги нашого села були ліси зі столітніх дубів, лип, калини, березові гаї поміж дубами. А калини було найбільше. Напевно й тому так село назвали. Бо як виходила заміж баба Кулина Позначка і йшла в Красилівку, то розповідала таке.
Їхали вони через Молохву і зупинилися на мості. Коні здригнулися, бо скинулася риба у річці. А весь берег і в березняку також виднілися кущі калини, а вона цвіла в повну силу. І душа світилася од тієї краси.
— По якому це мосту вона їхала? У Молохві ж одна осока росте, — питають люди.
Десь із сотню років тому там була справжня ріка, текла здалеку, з Сосницьких лісів. І човни по ній ходили. А міст був справний, міцний, козаки його на совість побудували. Дуби вимочували у воді, смолили, а сама цариця
проїжджала цим мостом.
Село тепер одне, а колись було поділене на два курені в одному жили козаки, а в другому — селяни. Козаки жили та раділи, торгувати їздили в
Олишевку. Тютюн садили на півгорода, овечок по сто тримали, меду добували. Винокурня у них стояла і кузня своя була, валянки вони самі робили з овечої шкури. Хати свої вони в закидку робили, а селяни мазанки мостили. Козачки ткали лляні і шерстяні рушнички, печі в хаті малювали. Слободці під паном ходили, гибіли од роботи, задивлялися на хуторян і казали, що ті в Красилівці живуть.
Оце вам і Красилівка: кому красота, а кому хоч би не битим бути. Як той пан, що собак на людей проміняв. Так тепер в селі панських прізвищ немає.