Українські народні казки

Про проліски

Легенда Полтавщини

Давним-давно Пирятин захищав Київ. Час від часу на нього набігали половці і татари, тому поселенці мешкали в замку, оточеному з усіх боків водами та болотами Удаю. У поле орати, сіяти, снопи в’язати виходили всі озброєні.

Жила в місті красуня, яка славилася умінням шити на полотні дивовижні візерунки. А ще мала очі сині, як небо навесні. І звалася вона Проліса.

Якось одного разу пішла дівчина з подругами на острів рястом помилуватися, пташок послухати. Захопившись, не помітила, як половці підступили до міста. Негайно послала вона товаришок сповістити про небезпеку, а сама побігла вглиб. Воріженьки за нею. Довго водила Проліса переслідувачів по нетрях, знемоглася. Ось-ось її наздоженуть. Тоді сміливиця добігла до болота, закричала:

— Прощайте, мої рідні! Хай згинуть вороги!

І кинулися у тванюку. Половці за нею. Так пощезали всі нападники. А на ранок увесь острів, наче килим, був загаптований не баченими досі квітами, що дивилися на людей синіми, як у Проліси, очима. І назвали їх пролісками.

З тих пір у Пирятині на острові Масальський щовесни буйно радіють життю тендітні проліски.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5. Про проліски. Записано в Пирятині від Пархомової Федори Андріївни (1917) 2008 року.