Українські народні казки

Про річку Тиву

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Через наше село протікає річечка Тива. Несе вона свої води до Гірського Тікача, а Гірський Тікич до Південного Бугу. Звідки ж пішла ця співуча назва — Тива, Тивонька?

А було це дуже давно. На місці теперішнього села ріс дрімучий ліс. У лісі жило невелике плем’я, яке славилося войовничістю і своїм незалежним характером. Окрасою племені була дівчина на ім’я Тятива. Здавалось, перед її красою навіть сонечко хмурилось. Хороша слава про дівчину-красуню розійшлася довкола. І вождь сусіднього племені захотів її вкрасти. А що племена ворогували між собою, то ясна річ, що даром дівчину їм не взяти.

Одного разу, коли Тятива збирала в лісі ягоди і гриби, на неї напали чужі люди. Дівчина тікала від погоні. Гілки дерев били по її обличчю, чагарники рвали одяг, босі ніжки ранили тернові колючки.

Не змогла втекти Тятива, упала від ворожої стріли, мов підкошена. І сталося чудо. Там, де впала дівчина, зажебонів маленький струмочок. До нього приєдналися сотні струмочків-сльозинок і утворилась річечка.

Даремно у племені чекали на дівчину, лише річка жебоніла до них прохолодною водою, яку вони назвали Тятива.

Перші букви від слова Тятива загубилась в глибині віків, а залишилась тільки назва — Тива. Ця річка є окрасою нашого села. І несе вона свої води до Гірського Тікича.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

28. Про річку Тиву. Записано в Хижні Жашківського району від Олійник Катерини Григорівни (1950) 2008 року.