Українські народні казки

Про свячену криницю

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жили люди. Було це ще за тих часів, як на Україну нападали татари. Як-не-як, а виживали від набігів. Але, як кажуть люди: «Біда сама не ходить, а діточок із собою водить».

Несподівано прийшло лихо. Вимерло село від чуми. На місці поселення, в якому вимерли усі люди, залишилася у долині криничка. Дбайливо доглядали її як пам’ять про своїх предків. Одного разу людям, які були коло кринички, явилась Матір Божа. З того часу вода в ній стала цілющою.

Криничку назвали свяченою і водою з неї зцілювали різні хвороби. Багато людей приходило до неї, щоб набратися сили та здоров’я.

Місцевому панові Підгорському дуже не подобалось те, що люди брали воду з кринички. Він наказав своїм конюхам засипати джерело. Ті набрали сміття, гною і засипали криничку.

Через деякий час захворів малолітній син пана і осліп. Куди тільки не возив Підгорський свого сина, до яких лікарів не звертався, але ніхто не міг допомогти дитині.

Одного разу панові приснився сон, що Матір Божа сказала йому:

— Вичисти свячену криничку, і твій син знову прозріє.

Пан не хотів вірити в цей сон, але доведений до відчаю горем, разом із своїми слугами вичистив джерело.

І сталося диво! Син його знову став зрячий. А свячена криничка і по цей день радує своєю цілющою водою, а люди дбайливо доглядають і упорядковують її.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

47. Про свячену криницю. Записано в Кривеці Маньківського району від Древича Івана (1943 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.