Про сотника Харка
Легенда Поділля
На Поділлі була у Харка хрещена мати, з великого покоління пані. То він надіявся, що його там не займуть, та як ліг спати, тоді каже:
— Тепер, — каже, — ляшки, маєте час, обступайте Харка!
То вони за його! Отож ще б вони його не стратили, коли б його коня не прикували, кінь би його визволив, не дав би йому пропасти. Кінь би й губи, й зуби всім порозбивав і будинок розвалив, бо то кінь був лицарський. А то взяли бісові ляхи та й прикували за чотири ноги в стайні.
А кінь як почув Харкову кров, то давай іржати, та вже нічого не врадив. А ляхи як стали Харка рубать, то рубали аж три дні, та ніяк не порубають. І шабля позубилась гірш, як залізо. Та вже дорозумівались, щоб його рубать його ж шаблею. А в його шабля була лицарська, то та шабля його й побідила.