Українські народні казки

Про три верби

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було в давнину, коли в широкі степи села Лукашівка залітали татарські орди. Страшний то був час для села: горіли хати, голосили матері, просили захисту діти, їх безжалісно рубали шаблями, а красивих дівчат забирали в неволю. Лилася кров, лилися сльози.

Неподалік від річечки стояла старенька убога хатинка, в якій виросли і розцвітали красиві вродою, ставні, чорноокі дівчата. Односельці прозивали їх вербами, тому що вони були стрункі, з довгим кучерявим волоссям. Батько їхній загинув на війні в бою, захищаючи свою дружину і дочок від ворожої напасті.

Невдовзі по тому померла мати від тяжкої хвороби, яка була в ті часи майже невиліковною.

Одного разу вночі на село напали татари, і не було кому захистити дівчат. Щоб не йти у неволю, вони втопилися в глибокій річці, яка протікала біля їхньої хатинки.

Через деякий час хвилі винесли тіло однієї дівчини на берег, два інші залишились на мілководді. На тих місцях, де лежали дівчата, з’явились три верби, коріння яких тісно перепліталось. Кожна гілочка цієї верби нагадувала тремтливі рученята, що тягнуться до сонця, ховаючись від чорної ночі.

Відтоді це місце і стали називати Три верби.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

37. Про три верби. Записано в Лукашівці Чорнобаївського району від Батир Віри Іванівни (1937) 2008 року.