Українські народні казки

Про удачу
Легенда Полтавщини

Давним-давно це було. У пеклі мешкав незвичайний чорт. Коли інші чинили зло, він робив добро. За це його покарали і вигнали з пекла. Потрапив чорт на землю. Вигнанець ходив собі і не знав, що робити далі.

Одного разу на дорозі він знайшов незвичайний камінь, який випромінював тепло і світло. Чорт узяв його і довго милувався, та не знав, що з ним робити. І тут почувся голос:

— Це чарівний камінь, який приносить удачу. Ти одержав його в нагороду за свої добрі справи. Тепер матимеш удачу і можеш поділитися нею з іншими.

Чорт так і зробив. Він ходив по землі і роздавав добрим людям удачу. Побачили це у пеклі і розлютилися ще дужче. Вся нечисть скликала раду, на якій було вирішено назавжди знищити володаря каменя. Добрий чорт був перетворений на дощ.

Здавалося, що з добрими справами вигнанця з пекла покінчено назавжди. Але трапилося навпаки. Кожного разу після грози чорт пускає на землю веселку, в якій заховані скарби. Відтоді й говорять: «Коли наздоженеш веселку, то знайдеш щастя і удачу».

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
42. Про удачу. Записано в Оріхівці Лубенського району Полтавської області від Дудніченко Ганни Василівни (1929 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.