Українські народні казки

Про хліб

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сотні старих очеретяних халупок тулилися на схилі горба. В них жили раби. Вони залишали домівку на світанку. Поверталися затемна, стомлені падали на циновки.

А того разу біля однієї халупки було незвичне пожвавлення: «Чудо!», «Чудо!»

Перед рабами стояла всього-на-всього глиняна миска з тістом. А десятки людей не зводили з неї очей. Тісто в мисці пузирилося, набухало, росло. Здавалось, ось-ось вивалиться через край, збіжить. Один з рабів вирішив уранці приготувати на вечір їжу. Замісив тісто. А тут:

— На роботу!

Коли він повернувся, тісто прокисло. Дуже жаркий видався день. Бідняк хотів викинути тісто, та пожалів, змішав його з свіжим. Не пропадати ж добру!

Ось тут і почалось...

Замішували тісто здебільшого на воді. Інколи на олії, меду (в залежності від достатку). Але прісне тісто завжди лежало спокійно, не пузирилось і не намагалось утекти. А це, мов живе, піднімалось, росло. Тісто вже не вміщалося у мисці, частину його відклали в іншу посудину. Хай втихомириться! Воно і там росло! Чудо!

Раб став перед глиняною мискою на коліна. Слідом за ним опустились на коліна й сусіди. Без чарів таке не могло трапитись. У тісто вселився якийсь дух. Добрий дух. Він вирішив нагодувати бідняків, допомогти людям.

— А якщо це « живе » тісто спекти?

Хліб пекли на розжарених на вогні каменях. Але він вийшов особливий: пишний, пухучий...

Ну, яке на смак сухе хлібне зернятко? Борошнисте, тільки й того. І раптом воно перетворюється на пишну, пахучу, з хрусткою скоринкою буханку. Чудо!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

27. Про хліб. Записано від Коваль О. в Чорнобаївському районі 2008 року.