Про хрест
Легенда Поділля
Є у Вовковинцях шлях, який веде через с.Комарівці до Бару. Цей шлях доволі старий, ще в свій час цим шляхом йшли монголо-татари, які й спалили давньослов’янське поселення Сітанове, (яке знаходилось поруч зі шляхом ), ще пізніше цим шляхом йшли загони М. Кривоноса штурмувати «одьоську фортецю Бар. Сьогодні кожен вовковинчанин знає криничку «біля хреста» і подорожні часто зупиняються напитись прохолодної водиці і перепочити у тіні верб, що обрамляють неначе вінком криницю. Хто з подорожніх уважніший, той помітить напівстертий напис на верхній частині кільця криниці «В. Г. Прокопович». А якщо звернути увагу на той хрест, що навпроти кринички, з іншого боку дороги, то й на ньому побачимо той же напис «В. Ґ. Прокопович», та дату 1837р.
Якщо потрапити на старе кладовище, що сьогодні знаходиться за пожежною частиною, тут теж стоїть хрест з написом «В. Прокопович» і дата 1841 р Саме цей хрест і є справжнім місцем упокоєння цієї людини. Але чому ж стоїть той у полі?
Згідно легенди таких хрестів, що знаходились поза кладовищем було ще не менше двох, з іменем цієї ж людини. Один стояв навпроти повороту на вулицю Л.Українки, але з розширенням території колгоспу в другій половині 70-х років XX ст. був знесений і сьогодні можна побачити лише нижню тумбу від цього хреста. Ще один ймовірно знаходиться в лісі під Летичевом, оскільки там теж збереглась криничка, правда на сьогодні вона занедбана, можливо є й ще десь подібні сліди діяльності цієї людини. Чому так багато хрестів та криниць? Чому В. Г. Прокопович ставив хрести посеред шляхів?
Легенда каже, що ця людина вчинила тяжкий гріх, найімовірніше вбивство, і щоб спокутувати свою вину перед Богом і людьми В. Г. Прокопович копав криниці і ставив біля них хрести, щоб таким чином принести якусь користь людям, щоб люди дякували йому, а то й дякували Богові, що знайшлась така людина, яка врятувала їх від спраги. Це означає, що душа грішника буде заспокоєна.